РІК КОНЯ – 1930. Старожилка із села, де залишаються обжитими лише дві хати

05 січня 2026 р. 11:32

05 січня 2026 р. 11:32

Найстаршим нашим землякам чи землячкам, які народилися під знаком Коня, у 2026-му виповниться 96 років. Небагато таких старожилів залишилося у місті та громадах району. Та поки ми у редакції шукали таку людину, яка могла б стати героїнею традиційної газетної розповіді, підказку несподівано отримали від самих читачів.

30 грудня з селі Орані у одній з двох хатин, що залишаються тут обжитими, збереться чимала родина, щоб привітати з 95-літтям поважну господиню цього дому Галину Семенівну Хилюк. І донька іменинниці Валентина від усіх дітей, онуків і правнуків за посередництвом газети надсилала їй вітання з побажаннями міцного здоров’я, добра і Божого благословення.

Молодою дівчиною Галину, яка виросла у селі П’ятидні, посватав парубок із Орань. Прийшовши у невістки у це тоді ще чимале і веселе село, вона прикипіла до нього серцем і душею. Працювала у колгоспних полях, давала лад домашньому господарству, ростили разом з чоловіком двох доньок і сина. Вона і досі пам’ятає Орані багатолюдними, живими і квітучими. Була потужна тваринницька ферма, магазин, словом, життя вирувало… Храм був один на Орані і сусідній Ласків. Його «совєти» змусили розібрати, а дерево використати на потреби колгоспу. Відтоді і почався поступовий занепад села.

А пізніше, коли колективні господарства стали на ладан дихати, Хилюки з більшим розмахом стали хазяйнувати вдома, навіть коней завели. Діти виросли, вилетіли з батьківської хати, як і з багатьох інших, бо Орані записали у список неперспективних, нових будинків тут споруджувати не дозволяли, от і люди переселялися хто у місто, хто – у навколишні села. Згодом до села збудували дорогу, протягнули і нову лінію електромереж та планували проводити газ, але тільки в селі вже мешканців стало обмаль.

– Наша мама, як та бджілка, завжди трудилася , – розповідає донька Валентина. – Змалечку і нас привчала до роботи, вже більше двох десятків років минуло, як відійшов у Засвіти наш батько, а мама сама усюди встигала. Вона б і нині бралася до роботи, але сили вже не ті. Інколи запитує, скільки їй років. А як скажу, то не вірить. І нізащо не хоче полишати своєї хати і свого села.

Хто колись там про гороскопи знав чи цікавився ними. Але, зважаючи на працелюбність та норовливий характер Коня, то пані Галина таки має спільні з цим риси. «Якщо сказала, щоб, наприклад, чашку поставити у певному місці, то там вона і має стояти», – каже пані Валентина.

Коли заходить мова про святкування її ювілею, бабуся відмахується: хто там до мене прийде. Але вітати її є кому, бо хоч син Микола вже за порогом Вічності, є у Галини Семенівни, крім доньок Валентини та Антоніни та зятів, п’ятеро внуків, восьмеро правнуків. Один з них, Володя, очевидь привітає бабусю телефоном, адже, хоч йому лише 25 років, чотири вже воює з російський агресором. Нещодавно був у відпустці, навідував свою бабусю, яка щиро раділа цій зустрічі.

А довголіттю Галини Семенівни, можливо, допомагає той край, де вона прожила переважну частину свого життя. Адже джерело в Оранях, яке кілька років тому відновили ченці Низкиницького монастиря, славиться цілющою водою, за якою сюди колись приїжджали здалеку, і навіть експортувати її як мінеральну воду до Європи. Ця вода хлористо-карбонатна за хімічним складом і справді має чимало лікувальних властивостей.

Наш кор.

Волинські