Чому підлітки стають жертвами маніпуляцій в мережі: поради психолога

06 січня 2026 р. 15:48

06 січня 2026 р. 15:48

Виклики, які припали на період формування нинішнього покоління українських підлітків, є доволі сильними та важкими. В умовах війни психологічне здоров’я дітей страждає не менше: постійні тривоги, стреси та переживання змушують часто їх перебувати в напрузі.

Інколи, щоб відволіктись від щоденних проблем, школярі йдуть в онлайн-середовище, де спілкуються з друзями, грають ігри чи просто дивляться смішні відео на різноманітних платформах.

Питання цифрової безпеки вже давно стало популярним. Проте, не менш важливим є те, як усі соцмережі та їхній контент впливають на підлітків. Нещодавнє дослідження ГО «Детектор медіа» про практики медіаспоживання та оцінка рівня медіаграмотності підлітків, показує, що більшість опитаних дітей вважає інтернет небезпечним середовищем.

Воно й не дивно, адже справді багато загроз у ньому присутні, серед яких: маніпуляції, фейки, булінг, вербування та ряд інших. Сьогодні ми ж розкажемо про те, чому це трапляється, як це впливає на психіку підлітків та як ми можемо цього уникнути.

Відповіді на ці питання давала психологиня, акредитована КПТ психотерапевтка та ТРТ психотерапевтка, психологиня центру «Коло сім’ї» – Ольга Іваненко .

– Найперше, варто зрозуміти, хто ж саме потрапляє під цей спектр небезпек. Які є психологічні чинники, які роблять підлітків більш сприятливими до маніпуляцій?

– На жаль, є такі певні групи ризику, які можуть потрапити під вплив. Найчастіше, це ті діти, які не знайшли собі підтримки серед друзів чи середовища, в якому вони перебувають. Як правило, це можуть бути їхні однолітки чи однокласники.

Тобто, перша група ризику, це самотні діти, які не мають достатньо комунікації. Наступна група ризику – це діти, які не мають друзів, і відповідно, відчуття, що їх приймають та визнають, що вони важливі для когось. Третьою групою ризику є ті, у кого низька самооцінка. «Я не маю друзів, підтримки, відповідно я поганий, і тому мене не приймають, я не визнаний у своєму середовищі».

Також це можуть бути діти, які мають особливості у розвитку, наприклад, гіперактивний розлад з дефіцитом уваги. Як правило, це ті хлопці та дівчата, які мають дуже багато зауважень від учителів та однолітків і поступово відходять «вбік» від класу, почуваючись відкинутими.

А оскільки потребу в спілкуванні ніхто не відміняв ні в дитячому, ні особливо в підлітковому віці, то вони швидше чіпляються на «гачок» маніпуляцій та інших некорисних взаємодій в інтернеті чи соцмережах.

Спершу подібні негативні взаємодії в інтернеті наче «рятують» дітей, а потім це починає дуже не в добрий спосіб використовуватись. Вони не навмисне туди йдуть, вони йдуть через те, що так стається, бо вони не мають контакту з однокласниками в класі. І тоді ланцюжком, спершу одне повідомлення, потім друге, третє, якийсь контент не той і все. Діти не тікають туди, їх наче затягує. Вони мають потребу і саме в інтернеті їм її задовільнили.

– Ми вже з’ясували, що існують певні групи дітей, більш вразливі до дій вербувальників та маніпуляторів. Які психологічні прийоми найчастіше використовують, щоб впливати на цих школярів?

– Вербувальники та маніпулятори розраховують на певну категорію молодих людей. І коли ми говоримо про психологічні ризики, дитина, яка не має відчуття прийняття та визнання частіше буде піддаватися їх впливу.

Вербувальники дуже вдало цим користуються через такі фрази, як «я тебе розумію», «тільки я це можу зробити» чи «тільки наша спільнота може тебе зрозуміти, бо ми такі як ти», «ми поруч», і це діє.

Тобто вони формують відчуття ідентичності, єдності, емоційної підтримки, якого потребує кожна людина. Коли ж ми говоримо про дітей і підлітків, то ця потреба є ще більшою, і деякі люди розуміють та користуються цим.

Однією із тактик є задобрювання: позитивні смайлики та слова, певні позитивні реакції, від яких дитина добре почувається. Тоді зловмисники починають використовувати практику вимог, якихось прохань, за невиконання яких очікується покарання. І тоді діти, які підчепилися за оці приємні, теплі слова та якусь підтримку, бояться її втратити. І це загальна тенденція.

Коли ми стаємо прихильними до когось, ця людина стає дуже цінною для нас і ми готові багато чого зробити для неї. Діти готові зробити усе для батьків, якщо ті мають з ними добрий стосунок. У вчителів з учнями все працює так само. Якщо вчитель прив'язав до себе своїх учнів, діти готові багато чого для нього доброго зробити. Ну і так само, на жаль, люди можуть використовувати дітей в контексті маніпуляцій.

– Як можна обмежити проблему вербування в інтернеті?

– Тут дуже важливий момент дозволів. Інколи, через брак батьківського контролю діти можуть споживати дуже велику дозу інтернет-контенту. Діти перебувають в соцмережах годинами і їм, щоб зробити детоксикацію, треба умовно тиждень не дивитися нічого.

– Чому виникає бар’єр між батьками та дітьми, коли йде мова про цифрову безпеку? Чи завжди відмінне виховання вдома безумовно забезпечує те, що дитина не піддасться маніпуляціям?

– Є настільки багато факторів, які на це будуть впливати, так, що годі їх обговорити. Але точно треба визнати, що цей фактор стосунків у сім’ї є вельми значущим. Діти, які мають добрі стосунки з батьками, або менше ходитимуть в соцмережі, або рівнятимуться на батьківські цінності і на те, що відбувається в сім'ї.

На жаль, у сімʼях, де немає хороших стосунків, діти шукатимуть їх в інтернеті. Вони шукають компенсації прийняття: «я тебе розумію» чи «я тобі допоможу». Також ми розуміємо, що підлітковий вік – це той вік, де діти мають знайти тих людей, з якими їм буде добре. І навіть якщо батьки будуть мати дуже хороші стосунки з дітьми, ті всеодно будуть повертатись до свого віртуального середовища, де вони можуть комунікувати з друзями та знайомими. Але дуже важливо, щоб вони мали це порівняння середовищ і уміли правильно знаходити людей, які мають схожі з ними цінності та ідеї. В сім'ї, яка має добре виховані цінності, діти знають на що опиратися.

– Яким чином батьки можуть забезпечити довірливі стосунки з дітьми та як вони можуть допомогти своїм дітям не потрапляти в тенета маніпуляцій та пропаганди від незнайомців в мережі?

– Батькам дуже важливо нагадувати своїм дітям, що вони люблять їх безумовно. Наприклад, дітям важливо нагадувати: «якщо щось сталось, я є тут для тебе».  Діти йдуть в соцмережі за прийняттям, і, розуміючи це, батьки зможуть підтримати та вберегти дітей від пошуку визнання незнайомцями.

Завдання батьків, з одного боку, полягає в визнанні та прийнятті дитини вдома. З іншого боку, батьки мають допомогти дітям знайти добре середовище поза домом. Це може бути театр, музика, малювання, гуртки. Знайти сприятливе середовище часом непросто, але треба продовжувати намагатись.

– Як правильно говорити про цифрові небезпеки з дітьми, щоб вони не боялись цього?

– Батьки зобов'язані контролювати час, який їхні діти проводять в соцмережах, та контент, який вони там споживають. До 18 років батьки мають право перевірити телефон своєї дитини на наявність підозрілих каналів та попросити пояснити їх вміст.

Діти вже знаючи, що є таке правило, вони розуміють, що є певні речі, які батьки будуть пильнувати. І тоді, якщо діти викручуються, кричать чи не дають телефону, це може означати, що є якийсь контент, про який вони не хочуть повідомляти батькам.

В менших дітей це частіше проявляється через зміну настрою. Діти дуже часто стають замкнутими, дратівливішими. Особливо це спостерігається, коли розмова в інтернеті перейшла на рівень погроз. Тому батькам дуже важливо мати добрі стосунки з дітьми, щоб мати змогу сказати: «Малий/мала, ходи сюди, щось відбувається недобре, я бачу».

– Хто повинен говорити про потенційні небезпеки і як це правильно робити? Що ми можемо зробити з цією проблемою як суспільство?

– Ми, всі дорослі, маємо їм [дітям] про це говорити та нагадувати про пильність. Від дорослих залежить, що буде відбуватися в головах покоління, яке підростає, будь-то священник, вчитель, психолог, чи журналіст, який прийшов поговорити зі школярами.

Не говорити – це дуже поганий варіант. Говорити треба нам всім, в люблячий, доброзичливий спосіб, щоб діти розуміли, що ми їм це розказуємо не щоб залякати, а щоб попередити про реальні небезпеки.

Це не лише справа батьків, школи, чи якогось інспектора, а кожного, хто докладає зусиль. І навіть якщо це просто коротеньке речення дорогою до школи, це має бути не лекція, а лагідне попередження про небезпеку, якої, на жаль, є багато.

Питання цифрової безпеки є надзвичайно важливим в сучасних умовах. Загроз є багато, і вони є небезпечними як і для дітей, так і для дорослих. Важливим моментом є вчасно виявити ці загрози, говорити про них та вчити підлітків боротись із ними.

Соломія ХРИП'ЯК

Волинські