РІК КОНЯ – 2002. Доброволець з екіпажу батальйону безпілотних систем «Сапсан»

08 січня 2026 р. 13:44

08 січня 2026 р. 13:44

Дмитро хотів стати художником, але його мрії, як і мрії багатьох юнаків в Україні, перекреслила війна. Спочатку захищати Україну тоді ще у ході АТО пішов його батько. Хлопець залишився з мамою у селі Рожищенського району, допомагав по господарству. А невдовзі почалося повномасштабне вторгнення.

Дмитру виповнилося лише 22, коли він став добровольцем. Хлопець поїхав поновлювати свої дані у військкомат, де йому запропонували підписати контракт. Він погодився, бо розумів, що ворог на хабніє і не збирається полишати загарбницькі цілі. А тут ще й знайомий порадив приєднатися до Князівської бригади. Так, отримавши рекомендаційний лист, Дмитро уклав контракт до закінчення воєнного стану.

Чи не боявся? Адже тоді, у 2023 році, ситуація на фронті теж була нестабільною і напруженою? «Ні, – відповідає, – хотілося спробувати щось нове, та й приклад батька мав, який після АТО знову пішов у ЗСУ і нині воює на Херсонщині».

Опісля було навчання, у тому числі у Великобританії. Там проводили переважно базово-військову підготовку – навчання штурму, обороні, захисту позицій, веденню нічних боїв, орієнтуванню на місцевості. «До цього підходили креативно, відчувалося, що дійсно нас хочуть навчити, дати знання, щоб могли ними скористатися. Та в Україні війна не така, як вони собі думають», – пригадує Дмитро. Після повернення із закордонних курсів ще майже пів року хлопець тренувався на вітчизняному полігоні.

Дмитро потрапив у славетний батальйон безпілотних систем «Сапсан» 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, де став заряджаючим. «Мені більше подобається готувати дрон до вильоту, допомагати пілоту. Це файне видовище, коли боєприпас зривається, долетівши до цілі».

Чи пам’ятає перше влучання після того, як у співпраці з пілотом зарядили і запустили дрон? «Страшно було, хвилювалися. Бо це ж вибухівка, з нею треба бути дуже акуратним, не поспішати. Але з часом таки долетіли і вразили окупантів», – розповідає командир відділення Дмитро.

Що найважче в роботі заряджаючого? «Якщо говорити про нову людину, то треба звикати, набувати навичок», – розповів Дмитро пресофіцеру 14-ї ОМБр імені князя Романа Великого. – «А для мене вже нічого складного немає. Спочатку найбільше детонації боявся. Лячно було, що зроблю щось неправильно і пілот не долетить, боєприпас не здетонує. Та тепер на місцевості орієнтуюся, як у себе вдома».

Злагоджено працює Дмитро у екіпажі з бойовим побратимом. Бо якщо в екіпажі немає тісного взаєморозуміння, то і результати не будуть успішними.

«Яку «найжирнішу» ціль вдалося уразити? Піхота дуже часто стала зараз йти в атаки, тож роботи багато. А нещодавно довелося відбивати наймасовіший штурм. Їхали дві БМП, броньовані, обліплені “бляхами”, намагалися проникнути на наші позиції. Ми почали їх зустрічати. Ця техніка там і зупинилася, як і піхота – все знищили. З нашого боку лише два екіпажі  працювали», – каже Дмитро.

Насправді бійцям двох екіпажів довелося проявити неабияку вправність і сміливість, щоб такою невеликою кількістю зупинити потужний ворожий штурм. Якби повернути час назад, чи зробив би Дмитро добровільно такий життєвий вибір? Запевняє, що так. Бо тут комфортно, бо тут побратими, тут зрозуміють, прикриють і не залишать наодинці.

Грандіозних планів на майбутнє Дмитро поки не будує. А як же малювання? Час від часу, коли випадала вільна година між боями, міг взяти листок паперу і пофантазувати над ним. На більше часу обмаль, якщо й повернеться до своєї мрії, то вже після Перемоги. А поки її треба здобувати у важких боях.

І Дмитро вірить, що рік Коня, під знаком якого він народився, принесе її. Адже для України цей символ року має особливе значення. Козацьке військо, гайдамацькі походи, степові рейди. У народних піснях і думах кінь виступає вірним товаришем, уособлює свободу степу, незалежність і готовність захищати рідну землю.

Волинські