Аеропорт. Поза межами людської витривалості

22 січня 2026 р. 16:51

22 січня 2026 р. 16:51

Щороку 20 січня в Україні вшановують пам’ять захисників Донецького аеропорту. Саме у цей день 11 років тому були підірвані бетонні перекриття нового терміналу аеропорту. Аеропорт нищили артилерією, танками, підривами. Бетон руйнувався, поверхи зникали, але воля українських воїнів залишалася непохитною. Там, де не залишалося стін, залишалися люди. Саме завдяки цьому вони утримували позиції протягом 8 місяців.

«Це не люди – це кіборги…». Так, зважаючи на немислиму людську витривалість, героїзм і незламність духу оборонців Донецького аеропорту, назвав їх ворог. Площа Донецького аеропорту – 40 гектарів. Довжина злітно-посадкової смуги – 4 кілометри. Висота диспетчерської вежі – 45 метрів.

Донецький міжнародний аеропорт ім. Сергія Прокоф’єва, на думку закордонних експертів, був одним із найкращих у Європі: напередодні Євро-2012 його реконструкція обійшлася для держави у 7 мільярдів гривень.

Хто міг тоді подумати, що мине якихось два роки і він, ставши ареною найзапекліших боїв, перетвориться у руїни?

Оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні й ночі. І в спеку, і в лютий мороз наші солдати й офіцери під шаленими обстрілами «градів» відстоювали цей невеличкий клаптик української землі.

«Нас штурмували так звані ополченці, так і підрозділи російської регулярної армії, – каже головний старшина Анатолій Свирид. – Вони, на відміну від своїх «колег», мали першокласну новітню зброю, зокрема снайперські гвинтівки. Я вже не кажу, що по нас гатили не лише гармати й міномети великого калібру, а й «гради». Цивільний аеропорт «старший брат» перетворив у такий собі полігон для випробування нових зразків зброї, зокрема артилерійсько-мінометної. Словом, якщо справді існує пекло, то ми вже його пройшли.

Чи було страшно? Так, звичайно: не вірте тим, хто каже, що під кулями не відчував страху. Казати так можуть лише лицеміри або, вибачте, дурні. Нам усім хотілося дуже й дуже жити: нас чекали батьки, дружини і діти.

Можливо, здамся трохи нескромним, але це прості українські хлопці, серед яких було чимало вчорашніх трактористів, агрономів, представників інших професій, далеких від армійської науки, вперше в новітній історії росії розвіяли міф про непереможність російських спецпризначенців, які підпорядковуються Головному розвідувальному управлінню генерального штабу російської армії. Скільки про них знято дешевих бойовиків, які до недавнього часу вдень і вночі показували наші телеканали! І люди, спостерігаючи за їхніми «героїчно-професійними діями», свято вірили, що так воно і є насправді. А ми довели, що і їх, цих «суперменів», можна бити: вони ж не зі сталі, а звичайні, як і ми, люди. Тільки у нас була мотивація захищати аеропорт, а вони прийшли сюди, як і німці у 1941-му, окупантами».

Січень 2015 року став місяцем найкривавіших сутичок із бандитами. 13 січня, не витримавши обстрілів, обвалилася диспетчерська вежа аеропорту, яка встигла стати символом нескореності кіборгів. 15 січня терористи підійшли впритул до наших позицій. Це дало привід лідеру «ДНР» Захарченку стверджувати на телекамери російських журналістів, що «протягом тридцяти хвилин Донецький аеропорт буде повністю під контролем ополченців» і що там перебуває «якийсь десяток українських фанатиків».

Але це не відповідало дійсності: українські солдати, навіть розуміючи, що сили надто нерівні, не залишали своїх позицій. 19 січня бойовикам удалося проникнути у термінал і підірвати перекриття між поверхами нового термінала: під їхніми уламками знайшли смерть десятки воїнів. 20 січня кілька воїнів 80-ї аеромобільної бригади потрапили в полон до чеченських бойовиків. 21 січня з аеропорту якимось дивом вдалося евакуювати 22 поранених. Вночі термінал залишили ще 13 «кіборгів». Останнім, рано-вранці, вийшов поранений боєць 90-го окремого аеромобільного батальйону Андрій Казмірчук.

За підрахунками військового експерта Олександра Кривоносова, за весь період перебування українських вояків у Донецькому аеропорту загинуло 200 наших солдатів і офіцерів, а понад 400 зазнали поранень. Терористи ж, за даними перехоплених нашими військовими перемовин, втратили майже 800 осіб загиблими і близько двох тисяч пораненими.

«Кіборги обороняли Донецький аеропорт 242 дні. Це більше, ніж їхні діди і прадіди захищали в роки Другої світової Сталінград. Тоді на берегах Волги радянським воїнам і у страшних снах не могло наснитися, що мине 70 років, і їхні онуки прийдуть в Україну, щоб убивати онуків колишніх однополчан. Сталінград став символом мужності й незламності радянських солдатів, серед яких було багато українців. Для нас, сьогоднішнього покоління українців, таким символом є аеропорт».

На честь його захисників з’явилися книжки. Одна з них – «Аеропорт», яку написав журналіст американської газети «Лос Анджелес Таймс» Сергій Лойко – росіянин за походженням. Він виявився єдиним із зарубіжних журналістів, хто ризикнув поїхати у це пекло і пробувши там чотири дні, розповісти на весь світ правду про те, що там відбувається. Книга вийшла тиражем понад 20 тисяч примірників, які розійшлися миттєво. Головна лінія роману розгортається протягом останніх п’яти днів з більш ніж 240-денної оборони аеропорту. Це той період, коли автор безпосередньо був у бойових умовах поряд з українськими військовими.

Оборона аеропорту стала символом незламності, мужності та вірності. Навіть після повного знищення терміналів українські захисники не втратили духу, довівши всьому світу, що українського воїна неможливо зламати.

«Маємо пам’ятати про них доти, допоки житимемо, – переконаний капітан Сергій Єфименко. – І на їхньому прикладі вчити своїх дітей і онуків любити рідну землю і ненавидіти ворогів».

Тетяна Гілевич,
бібліотекарка бібліотеки-філії №2

Волинські