Взірець майстра, чоловіка і воїна: спогади про Героя Анатолія Савчука з Волині

23 січня 2026 р. 20:09

23 січня 2026 р. 20:09

10 січня 2026 року під час виконання бойового завдання на Донеччині трагічно обірвалось життя захисника з Камінь-Каширської громади, хороброго воїна 100 ОМБр Анатолія Петровича Савчука із Каменя-Каширського.

Історію полеглого воїна розповідає газета Полісся .

Анатолій Савчук народився і виріс у Качині в інтелігентній сім’ї. Завершивши навчання у школі, юнак подав документи у військове училище, але повідомлення про успішну вступну кампанію прийшло невчасно і він втратив цю можливість. Не розгубився і поїхав у Миколаїв — працював на заводі токарем. Згодом цей досвід і вміння пригодилися і в роботі, і безпосередньо на службі у війську в час російсько-української війни. Зокрема, й у виборі позивного.

Відбувши строкову службу, Анатолій повернувся додому, де й зустрів свою долю. Життєва стежина повела у Камінь-Каширський. Бог дарував з коханою Тамарою 35 років шлюбу, 3 дітей і 2 онуків.

Життя було сповнене виснажливих турбот і водночас приємних клопотів. Анатолій багато працював. Отримавши навики у ТСОУ (Товариство сприяння обороні України, колись – ДТСААФ), усе життя провів за кермом, вмів і ремонтувати траспорт. Уся техніка в його підпорядкуванні завжди була в ідеальному порядку що технічно, що в плані чистоти. Довгий час пропрацював водієм і завгоспом у відділі обслуговування громадян №4 Головного управління Пенсійного Фонду України у Волинській області, й добрим словом та порадою допоміг багатьом людям. Їздив і на заробітки. Не боявся жодної роботи: працював токарем, на будівництві, на ремонтних роботах, в теплицях. Навіть якщо чогось не вмів — брався і робив, учився. Ніколи не уникав відповідальності, не цурався жодної роботи.

Збудував сім’ї будинок мрії, усе всередині і довкола нього облаштував фактично власноруч. Усе за власними проєктами. Насадив декоративних хвойних, плодових дерев. Лохина, малина, полуниця — найсмачніші ягоди, аби потішити дітей та онуків.

Оберігав дружину, постійно хвилювався за дітей і свою роль у їхньому житті, аби забезпечити їм гідне майбутнє, особливо переймався долею молодшого сина-школяра, який так на нього схожий!

Усі відгукуються про Анатолія Савчука як про хоробру, добру, чуйну людину. Серйозний, здається суворий, але дуже добрий. Принциповий, але справедливий, прискіпливий до деталей. Йому принципово було або робити ідеально, або ніяк. І шальки терезів завжди схилялися до ідеалу. Що вдома, що на роботі. Абсолютний акуратист. Педант. Любив бути у центрі уваги, взірцем. Отримував від цього натхнення. Однак і помилки визнавав із гідністю.

Доки було більше часу, чоловік міг по кілька днів проводити на риболовлі. Чи то літня, чи то зимова — святе. Тільки й передавав додому рибу. З роками у списку улюблених хобі лишилися лише літня риболовля і гриби. Особливо, в знайомих з дитинства лісах. А коли розпочалася велика війна за Незалежність, відразу прийняв рішення стати на захист державності.

Анатолій Савчук неодноразово звертався у військкомат, а коли його вчергове повернули додому, залишивши в резерві, приєднався до місцевої тероборони. Попри проблеми зі здоров’ям, у липні 2024 року Анатолій Савчук таки поповнив лави українського війська — потрапив у 100 ОМБр старшим механіком відділення обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення 1 механізованого батальйону. Краматорський напрямок.

— На початку служби Анатолій ділився своїми враженнями й переживаннями, однак згодом став таємничим. Нічого не розповідав, аби вберегти наші серця. Зізнавався, що важко, але ніколи не скаржився, — розповідає дружина небесного воїна Тамара Савчук. — Ми завжди чекали, що Толик приїде і все підлагодить, доведе до пуття. Він умів усе! Ми завжди тримали городину, господарство. Останні роки чоловік захоплювався розведенням кролів. Як спогад дитинства. Мав поверх 200 особин. Дуже прикро йому було скорочувати улюблене господарство, але обіцяв собі відновити, повернувшись. Іншим захопленням було озеленення й догляд прибудинкової території. Мріяв створити красу на подвір’ї…

Лишень нещодавно Анатолій з Тамарою вперше здійснили поїздку в Карпати, пообіцявши дозволити собі більше відпочивати. Сподівалися заснувати нову сімейну традицію. Так багато спогадів і так усе переплелося від останніх подій…

Анатолій Савчук чекав можливості потрапити до онучка на день народження: днями в родинному колі мали відзначати 4 рочки. Усім повідомив, що 15 січня приїде у відпустку. Сподівався на зустріч. Справді, зібрав “Токар” усіх близьких і далеких цього дня, але, на жаль, на кладовищі. Відлетів увись, але залишив рідним свою любов, спогади і принципи. Бо тато завжди заповідав прагнути ідеалу!

Іванна ВЕЛИЧКО , м.Камінь-Каширський.

• «Там моляться навіть ті, хто ніколи в Бога не вірив»: історія полеглого Героя з Волині, який понад рік вважався зниклим безвісти
• Намагався врятувати пораненого побратима: Герой з Волині загинув за день до дня народження
• Безмежно любив своїх синочків: історія морського піхотинця з Волині, який поліг у бою на Харківщині

Волинські