Виховали 11 дітей і… вирішили одружитися!

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Виховали 11 дітей і… вирішили одружитися!

25 січня 2026 р. 20:00

25 січня 2026 р. 20:00

«Коли ми зайшли до РАЦСу, з’явилося відчуття, ніби ми знову молоді».

На Буковині побралася пара, що прожила разом 54 роки

Подружжя Василя і Марії Олексюків мешкає у селі Верхій Яловець Вижницького району Чернівецької області. Василю Семеновичу – 85 років, Марії Іванівні – 87, у них – 11 дітей та 30 онуків. Пара також ще доглядає чимале господарство: корівку, коня, овець.

Марія Іванівна зізнається: за свій вік встигла перепробувати чимало занять. Працювала і в сувенірному магазині, і пошту носила, і в колгоспі була обліковцем. Каже, робота завжди знаходила її сама.

Василь Семенович теж усе життя був при справі. У колгоспі виконував різні роботи, а пізніше кочегаром пропрацював 15 років. Саме там, серед буднів і спільної праці, між ними й спалахнуло кохання.

– Він був такий молодий, непоганий хлопець, файний, служив в армії. Зустрічалися ми близько двох місяців. У 1952 році у нас було весілля, – з усмішкою згадує пані Марія.

Тоді офіційно не розписалися, але це ніколи не заважало їм бути справжньою сім’єю. Та з часом з’явилося відчуття, що варто поставити ще одну крапку, символічну і важливу.

Подружжя молиться й чекає з російського полону сина-військовослужбовця.

– То вже й ми цього діждали, – каже Марія Іванівна. – Якось читали в газеті, що пенсіонери побралися у 80 років. Подумали: а чом би й нам?

«Суспільне Чернівці» і «Молодий буковинець» розповіли, що на розпис пані Марія обрала українське вбрання – близьке серцю, рідне. Каже, особливо не готувалися, але хотілося, щоб усе було по-справжньому.

– Коли ми зайшли до РАЦСу, – згадує жінка, – з’явилося відчуття, ніби ми знову молоді. Нас переповнювала радість. Бог дав нам стільки прожити разом – і ми далі будемо в нього просити.

Та є й те, що болить. Подружжя молиться й чекає з російського полону сина-військовослужбовця.

– Дай Боже, діждатися сина з полону, а разом із ним – і всім родинам в Україні отримати втішні новини, що війна закінчилася, – каже Марія Іванівна і додає: – А всім, хто ще не розписаний, щоби мав таку радість, як ми.

Людмила КУШНІР, МБ .