Війна, спорт й оптимізм перехоплювача Тараса

26 січня 2026 р. 15:22

26 січня 2026 р. 15:22

Тарас любить гирі і спортивне суперництво. Навіть в армії виступає на змаганнях, представляючи четверту окрему важку механізовану бригаду, в якій служить на посаді командира відділення БПЛА-перехоплювачів.

Тарас родом із Володимирського району, з села Заболотці (колишній Іваничівський район). Поки записує голосові для нашого інтерв’ю, паралельно складає речі – заступає на позицію. Нині з хлопцями працюють «по крилах» – збивають мавіки FPV-дронами.

– Моє хобі – спорт, тренажерний зал та футбол. Завжди тримаю себе у формі. На війні це важливо, – підкреслює співрозмовник. – Подобається зброя. У шкільні роки їздив на військові змагання. З 2019 по 2021 рік служив строкову службу в президентському полку, в роті спеціального призначення. Подобалося. Ми багато жили на полігоні, бігали, стріляли.

– Де тебе застало 24 лютого 2022 року?

– У Луцьку. Пам’ятаю цей ранок. Почув шум, ніби вибухи, але не повірив всерйоз. Здалося, ніби сміттєві баки прибирають.

10 березня 2022 року призвався. Весь цей час готувався, налаштовував себе. Розумів – точно маю йти на війну. Чесно, боровся сам з собою, їв багато солодкого. Був в русі – допомагав волонтерам загружати фури. В один з таких днів, чимось займався, мені стало не по собі – захотілося робити більш суттєвіші речі. Через день до мене зателефонували та запитали чи збираюся йти до війська. З’їхав з квартири, взяв повістку. Просився аби не тримали в Луцьку, хотів служити у бригаді, яка воює чи яка збирається вирушати на бойову службу. Так опинився в четвертій танковій бригаді, тепер важкій механізованій.

– Маєш псевдо в армії?

– Мій позивний «Фізо». Це ж зрозуміло через те, що люблю спорт. Стараюся хлопців підтягнути до себе: в спортзал сходити чи десь на пробіжку. З собою вожу залізо. Гантелі, гирі, перекладини.

– На яких напрямках воював? Твій перший бойовий досвід?

– Спочатку це була Харківська область: ізюмський, куп’янський, дворічанський напрямок. Був у Бахмуті як піхотинець. Воював на запорізькому напрямку.

Перший бойовий досвід – це 28 квітня 2022 року, друге день народження. Мав на озброєнні стінгер і ми прикривали САУшки. Помилково заїхали близько до ворога. Прочекали на відкритому місці більше півтори години. Нас побачили з «Орлану» і накрили мінометами. А ми були на «буханці». Смішно і страшно було водночас. Не могли виїхати під горбок, вибігли і пхали. Та, якщо чесно, це квіточки у порівнянні з тим, що було далі. Бахмут в піхоті – епічно, справді як у кіно.

– Як справляєшся зі страхом та емоційною напругою?

– В армії дні бувають різні. На позиції, на відпочинку в хаті. Якщо немає навчань, стараюся сходити у спортзал. У тому місті, де проживаю, збиралися з хлопцями та грали у футбол. Це дуже круто розвантажує.

Головне не грузити себе, не нагнітати ситуацію. Краще діяти спокійно, жартувати. Звичайно, варто пильнувати, до всього прислухатися. Якщо біля тебе є люди, які сильно панікують або наводять дизморал – краще триматися від них подалі.

– До вас повертаються хлопці із СЗЧ? Не секрет, що це проблема для війська. Яке до них ставлення?

– Все залежить від людей. Є хороші люди, які просто хотіли перевестися з іншої бригади. Немає різниці: якщо людина хоче вчитися новому, зацікавлена, звичайно, до неї хороше ставлення. Тим, хто боїться йти в армію скажу: головне вчитися новому, не ледарювати тоді все буде гаразд.

– Відчуваєш втому?

– Після спортзалу так. (Сміється). Війна триває майже чотири роки. Звикається. Починаю переносити у військове життя те, що було на волі. Це допомагає. Не брехатиму, бувають дні, коли нагнітає і все задовбало, нападає хандра. Все проходить, якщо тримати себе в руках і продовжувати воювати.

В день, коли настане мир, Тарас збере «залізо», обійме побратимів і поїде до батьків. На Тараса чекають мама Ірина, тато Євген, сестра Софія та кохана дівчина.

Ярослава КОЛОСКОВА

Тим, хто хоче долучитися до четвертої окремої важкої механізованої бригади, варто перейти за цим QR-кодом, який виведе вас на перший рекрутинговий центр.

Волинські