Від Ярослави до Ярослава. Відповідь на послання Ярослава Царука

27 січня 2026 р. 12:19

27 січня 2026 р. 12:19

У січні 2015 року на сторінках газети «Волинь-нова» з’явився екскурс у майбутнє від Почесних громадян Волині. Володимир Лис та Ярослав Царук розповіли про те, якою бачать Україну через 10 років.

Минуло десятиліття і вже відійшов 2025 рік. На жаль, Ярослав Царук помер 27 серпня 2021 року. Але лишилися його мрії про Україну майбутнього. Вони досить оптимістичні. Давайте прочитаємо про що мріяв той, хто старався відкрити правду у дослідженні Волинської трагедії та в написанні вагомих краєзнавчих книг.

Слово Царуку:

Думаю, через десять років люди будуть значно щасливішими та заможнішими, ніж зараз. Їздитимуть дорогами європейської якості, хоча привести до ладу всі шляхи за цей час, мабуть, не вдасться. От якби я мав кілька мішків доларів крупними купюрами, то, не вагаючись, витратив би їх на будівництво доріг (усміхається). Не може бути економічної і життєвої активності без зручного сполучення між містами і селами!
Головна умова того, щоб життя стало нарешті таким, про яке мріємо, — люди повинні повірити у себе. Це актуально і зараз, після Революції Гідності. Надзвичайно важливо не опустити рук, не зневіритись. Нас врятує тільки активна позиція і наполеглива праця.
Треба мріяти і вірити. Наприклад, про те, що через десять років вступимо в Євросоюз. Не можна розвертатися назад, бо інакше всі зусилля, жертви виявляться марними. Я завжди був оптимістом, вірив в Україну. Наш теперішній гімн співав ще у 1977 році в армії. Але ніколи не закликав бити-руйнувати. Просто робив справу, яку люблю. Так жив усе життя і зараз так дію, хоч майже втратив зір і часто підводить здоров’я. Без віри нічого путнього не буде. Її хочу всім нам побажати.

Слово від Ярослави:

Дорогий, пане Ярославе, дозвольте передати вам на той світ кілька новин.

Дороги у нас стали кращими. Принаймні, ті головні: між Володимиром та Луцьком, між Володимиром та Нововолинськом, між Володимиром та Ковелем. Навіть до Львова тепер можна доїхати не втрапивши у здоровезну яму. А щодо сіл, то погані там дороги. Лише вашим велосипедом добре їхати. Маршрутки у деякі села так і не їздять, бо не хочуть підприємці щотижня ремонтувати автобуси, які «погубили колеса» на бездоріжжі.

Ми віримо у себе як ніколи! Лише віра і надія тримають нас на цьому світі. Ви не дожили до 24 лютого 2022 року, але знайте, росія знову на нас напала. У нас було таке єднання, яке втримало «столицю за три дні», пережило «ще два тижні», визволило Бучу, Ірпінь, Херсон і багато-багато сіл та міст. Ми досі стоїмо. Ми боремося. І віримо.

Ні, ми не вступили у Євросоюз за який виходили на Революцію Гідності. Але будемо там, бо тепер ми щит, стіна і єдиний оберіг Європи від здичавілої російської орди.

Ви ніколи не закликали бити-руйнувати. Вибачте, ми у Володимирі знесли танк Т-34, радянського солдата, що стояв на перетині вулиць Володимира Великого та Устилузької, демонтували стели з радянськими зірками і завершили декомунізацію вулиць. Сподіваюся, у місті буде вулиця й у вашу честь.
На місці танка тепер майорить синьо-жовтий прапор. Він вітає наших гостей з Європи і зустрічає тих, хто вертається додому. Таке б вам точно сподобалося.

Ми тримаємося за наш-ваш оптимізм як за останню надію. Ви завжди мені казали, що ми тезки і однаково любимо історію. Думаю, не образитеся, що відписала вам кілька слів.

Ярослава КОЛОСКОВА

Волинські