Спогад про учителя Миколу Звойницького, чиє ім’я на столітніх листівках

28 січня 2026 р. 15:50

28 січня 2026 р. 15:50

Людський мозок має унікальну властивість – відновлювати у пам’яті давноминулі події. Буває, що часто душу відвідують найрізноманітніші спогади – про минуле, про дитинство, про хороших людей, яких уже немає з нами…

У 2013 році у Володимир-Волинський музей завітав відомий у місті педагог і краєзнавець світлої пам’яті Павло Смикалюк і приніс 14 поштівок. Павло Григорович врятував ці речі, бо сусід мав намір викинути їх на смітник. Усі ці поштівки датуються ще початком 20 століття – їм понад 100 років. На багатьох із них згадується прізвище Миколи Звойницького. Ким же був цей чоловік? Спогадами поділилася племінниця археолога Олександра Цинкаловського світлої пам’яті Наталія Грабарчук.

«Микола Звойницький був справжнім патріотом України, – розповідала Наталія Назарівна, – такої щирої, порядної, доброї людини вже не зустріти у наш меркантильний час. Пан Звойницький був справжнім інтелігентом, талановитою людиною, готовою завжди прийти на допомогу. Він був здібним учителем, мав дар від Бога. Брав активну участь у постановці п’єс при володимирській «Просвіті» в 20-40-их роках ХХ століття, грав комедійні ролі, зокрема, Стецька у «Наталці Полтавці».

«Пригадую, – продовжувала Наталія Назарівна, – як мене, восьмирічну дівчинку, тато привів за руку до володимирської «Просвіти», котра знаходилася на вулиці Ковельській. Це було в роки німецької окупації. Важка матеріальна скрута. Приміщення «Просвіти» не опалювалося. Однак, ми, діти, цього не помічали. Ми були в захопленні від того, що могли виявити свої таланти у аматорському гуртку художньої самодіяльності. Наші виступи приурочувалися до релігійних свят, ювілейних дат, присвячувалися нашим батькам і урочистим заходам, які проводилися при міській управі. Микола Звойницький був активним учасником просвітянського руху Володимира. Високий, худорлявий, інтелігентність ніби була написана на його обличчі. Пан Звойницький бував у Німеччині, де переймав педагогічний досвід. Володимирські діти любили доброго, мудрого вчителя.»

У 1944 році, коли радянська влада вдруге прийшла на Волинь, розпочалися репресії. Люди боялися навіть вітатися з колишніми знайомими. Жорстка машина сталінських репресій зачепила і Миколу Звойницького. Його відправили до Харківської пересильної в’язниці. Разом з ним там сидів багаторічний політв’язень з села Лудина Степан Куцай, автор книг «Німеччина очима остарбайтера» і «3688 діб у сталінсько-беріївських таборах». Звойницький, уже літній чоловік, помирав у нього на руках, його останні слова: «Юначе! Якщо Бог збереже Вас, і Ви повернетеся на Волинь, то передайте моїй донечці Галі, що я загинув тут. А вона нехай втікає з України…».

Донька вчителя – Галина – переїхала до Києва, рятуючи своє життя.

Я оглядаю поштівки, уявляю, як колись їх торкалися руки мудрого вчителя. Одна з них датується 12 квітня 1922 року, адресат іменується високошанованим паном, управителем української міської школи у Володимирі. На іншій, датованій 20 грудня 1914 року, зображено гарну дівчину з гілкою ялини в руках.

А ось новорічна картка, на якій намальовано Святого Миколая, котрий везе подарунки дітям (на штемпелі напис – Володимир-Волинський, 31.12.1910 р.). У вітальному тексті згадуються Іван, Кастилія, Маня Зарембінські. Можливо, вони були друзями учителя Звойницького.

На інших картках – початку ХХ ст., Другої Речі Посполитої, зображено колядників, сценки з українського народного та дворянського життя, є й великодні вітання. На картках згадуються володимирські вулиці – Мала Броварна і Садова, де мешкав Микола Модестович. Від цих раритетів відчувається дух старовини, аура добра, людяності, високої моральності, які були властиві їх колишньому власнику – вчителю Миколі Звойницькому, котрий залишив добру згадку про себе у серцях людей, які його знали.

Богдан Янович
науковий співробітник володимирського історичного музею імені Омельяна Дверницького

Волинські