Від фронту до останньої боротьби: історія Героя з Волині Володимира Андрійчука

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Від фронту до останньої боротьби: історія Героя з Волині Володимира Андрійчука

28 січня 2026 р. 17:50

28 січня 2026 р. 17:50

29 вересня село Четвертня Колківської громади зупинилося у скорботній тиші — громада прощалася з Героєм Володимиром Андрійчуком , 45-річним захисником України. Його серце зупинилося після тривалого і виснажливого лікування , яке тривало після тяжкого поранення, отриманого на фронті. Володимир пройшов шлях справжнього воїна — від служби у «Волинській сотці» до героїчної боротьби за життя.

Його шлях – це шлях патріота-українця, любов якого до своєї держави була не у словах, а у вчинках, пише Нова доба .

«Коли брат отримав повістку – не ховався. Пішов служити з піднятою головою»,– згадує його старша сестра Тетяна Леус .

Із 2023 року Володимир Андрійчук перебував на службі у 100-ій окремій механізованій бригаді Збройних Сил України – легендарній «Волинській сотці». Він був водієм бронетранспортера. На Торецькому напрямку внаслідок мінометного обстрілу 4 серпня 2024 року чоловік отримав тяжке поранення: уламок ворожої міни розтрощив стегнову кістку.

З того моменту почалася інша, тиха, але не менш героїчна війна – за життя. Вісімнадцять складних операцій. Лікарні у Львові, Трускавці, Рівному, Ужгороді, Володимирі, Іваничах, Маневичах… Володимир пройшов усе це з вірою і надією. Радів кожному кроку навіть на милицях, адже спочатку пересувався тільки в кріслі колісному. Але інфекція не відступала. І тіло, виснажене боротьбою, не витримало.

«Він був веселий, щирий, завжди з посмішкою. Де б не бував – заводив друзів, товаришував із побратимами. І зараз ще дзвонять до нього на телефон, який у мене, – не всі знають, що його вже нема…» – з болем говорить сестра.

Володимир Андрійчук був водієм за професією й у мирному житті. Останні роки проживав у Четвертні з матір’ю – 73-річною Галиною Климівною , в якої був молодшим сином. Мав двох старших сестер Тетяну й Надію , доньку Ірину та сина Василя . З дружиною сімейне щастя не склалося. Вона та 21-річна донька живуть в Австрії, 18-річний син – у Луцьку, звідки навідувався провідати батька в Четвертню, де мешкають і його дві бабусі.

Відспівували Героя в Свято-Преображенському храмі ПЦУ. Плакало небо… Плакала Четвертня… Колківська громада, рідні, друзі, просто односельці – всі схилили голови, проводжаючи чоловіка, який віддав життя заради мирного майбутнього України.

Віднині Володимир Андрійчук — не просто житель Четвертні. Це – пам’ять. Це – приклад. Вічна пам’ять Герою. Низький уклін. Слава Україні!

Юлія МУЗИКА