Бог – Людина – Нація

29 січня 2026 р. 12:41

29 січня 2026 р. 12:41

Треба чітко визначити такі поняття: Бог – Людина – Нація! У нас є філософія світла, яку Сковорода розтлумачив так: «Не бійся померти тілесно, бо щохвилини будеш терпіти смерть духовну».

«Віруймо, що Бог є в людськім тілі. Є справжній він у тілі нашім видимім: неречовинний – у речовиннім, вічний – у тліннім, один у кожнім з нас, і цілий у кожнім. Бог у тілі, і тіло в Бозі, а не тіло Богом, ані Бог тілом» (Григорій Сковорода).

І з цього зрозуміло, що людина є посудина Божа. І так ми з’ясували таке поняття: Бог – є людина. Тепер людина повинна підтягнутися увись і відкрити у собі Бога. І повинна не дати вицідити із себе Бога і стати посудиною гріха, а далі – рабом гріха. Ото вони і проповідують: «Визнай себе грішником, який заслуговує на справедливе покарання». Вони це проповідують, що їм є потрібне. Їм потрібен грішник – раб гріха.

Людина є клітина такого організму як нація. І коли клітина рабська, то й нація рабська. І так ми уяснили такі поняття як людина і нація. Нація має свої національні рами. І свою національну мудрість. І ніхто не має права увести націю поза її національні рами. Коли це станеться, то нація сама себе вирікається. І стає пашею для світових паразитів.

«Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духове відчуження від рідної нації. Може бути, що колись надійде пора консолідування якихсь вольних міжнародних союзів для осягнення вищих міжнародних цілей. Але се може статися аж тоді, коли всі національні змагання будуть сповнені і коли національні кривди та неволення відійдуть у сферу історичних споминів». Іван Франко «Поза межами можливого» (1900).

Інтернаціональні ідеали – це утопічні міражі, які малюють картину якихось благ, рівності, братерства, любові чи спасіння від гріха. У пелени, в які нас вповили, зробивши нас посудиною гріха, рабом гріха, ця фата моргана міражу – джерела, до якого маємо підійти і втолити свою спрагу, а коли підходиш до цього місця, а це лишень міраж, який манив і вабив, а насправді – ілюзія, яка взяла і розвіялася. То навіщо нам ці міражі? Виписують і вішають їх там, куди не можна дійти, добігти, дочалапати. Релігія на небі, а комуністи, які не визнають неба, – на горизонті. А виписують для того, як каже Франко, щоб тими міражами прикрити-замаскувати свої справжні наміри. І в такий спосіб націю ввести поза рами нації, її ослабити і запанувати над нею, і на ній паразитувати. Вони добре приглянулися до українського горіха, фахово по шві його розкололи, звідти вилущили зерня горіха, в якому є сім’я для його життя. І на спорожніле місце напхали свого непотрібного сміття. І знову склеїли і це все видали як якийсь поступ і просвітлення. Зробили його меншовартісним, нав’язавши замість світла і волі філософію рабства і покори. Скреслили шевченкову правду, прикрившись при тому скреслені самим Шевченком, замість того, щоб за Шевченком утямити, що не темного просвітлили, а премудрого одурили:

«Світе ясний! Світе тихий!
Світе вольний, несповитий!
За що ж тебе, світе-брате,
В своїй добрій, теплій хаті
Оковано, омурано
(Премудрого одурено),
Багряницями закрито
І розп’ятієм добито?
Не добито! Стрепенися!
Та над нами просвітися,
Просвітися!.. Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленними піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!»

Тарас Шевченко
«Світе ясний, світе тихий».

Українську нову хату не вимили від чужинницького сміття, а ще більше того сміття у неї занесли. Як кажуть поважні академіки, що це був великий здвиг.

Дмитро СЕБІЙ

Волинські