Волинянин Євген Сверстюк прожив героїчне життя, не бравши до рук зброї

31 січня 2026 р. 17:07

31 січня 2026 р. 17:07

У 2025 році книжка коштом автора була перевидана, оскільки попередній тираж уже давно розійшовся.

Публіцист і літературознавець, філософ, есеїст, поет, політв’язень радянського режиму, він став совістю української нації. Десять років тому видатному земляку присвятив свою книжку «Українські душі» заслужений журналіст України Святослав Пирожко, котрий майже три десятиліття очолював Волинський телерадіокомітет (до речі, нещодавно йому виповнилося 85 літ, і з нагоди цього ювілею пан Святослав отримав подяку Державного комітету телебачення і радіомовлення України)

У 2025 році книжка коштом автора була перевидана, оскільки попередній тираж уже давно розійшовся. «Може, хтось із шанувальників газети «Волинь» нею зацікавиться й прочитає», – сказав Святослав Костянтинович, передаючи «своє дитя» редакції нашої газети.

«Не можна вірити в Бога, а жити так, наче його нема»

Книжка «Українські душі» – це збірник телевізійних фільмів за участю Євгена Сверстюка (1928 – 2014), автор сценаріїв яких – Святослав Пирожко. «Дякую за ваші  фільми – вони найкращі сьогодні», – написала свого часу Святославу Костянтиновичу дружина Євгена Сверстюка Валерія Андрієвська. А ось те, що це «найкраще» було створене, – не випадковість.

Святослав Пирожко – не просто земляк знаменитого волинянина (народився, як і Сверстюк, на Горохівщині), – він був особисто знайомий із ним. Як розповідав в одному з інтерв’ю на сторінках «Волині», заочно знав про нього ще в Горохові. Й ось такий спогад із того часу: «Євгена Сверстюка заарештували 14 січня 1972 року, а судили влітку 1973-го. Його мама, Євдокія Яківна перед тим потрапила на операцію до відомого горохівського хірурга Михайла Рощини. Сюди приїхав син Євген і з вдячності за старання подарував лікареві свою книжку з есеєм «Собор у риштуванні», виданий у Парижі на підтримку переслідуваного радянським режимом роману Олеся Гончара «Собор». Місцевим каральним органам стало про це відомо, і лікареві категорично запропонували бути свідком звинувачення на суді в Києві. Але Михайло Рощина, як порядна людина, відмовився свідкувати, за що отримав партійне стягнення і втратив посаду. А Євген Сверстюк отримав 7 років таборів суворого режиму у Пермській області та 5 років заслання в Бурятії, про все це ми не раз згадували згодом під час багатьох зустрічей при підготовці радійних, а особливо телевізійних програм і фільмів. Більшість цих сценаріїв увійшли до моєї книжки «Українські душі». Ще й ще раз повторюю афоризм Сверстюка: «Не можна вірити в Бога, а жити так, наче його нема».

Але Михайло Рощина, як порядна людина, відмовився свідкувати, за що отримав партійне стягнення і втратив посаду.

Тож книга Святослава Пирожка – плід тісної творчої співпраці впродовж більше як 15 років із його відомим земляком. Із збірника сценаріїв за участі публіциста і літературознавця, філософа, есе­їста, поета, невтомного правдолюба, політв’язня радянського режиму, котрий став совістю української нації, перед читачами постає цікавий співрозмовник, котрий багато прожив і пережив.

«Та Волинь у мені…»

Власне, той, хто візьме до рук видання «Українські душі», відкриє для себе Євгена Сверстюка як особистість (те, як формувався характер та світогляд у різні епохи), і багатогранну творчість автора численних книг. А почалося все із села Сільце на Горохівщині, де він народився й виріс, де вперше душа юнача озвалася протестом.

«Це, мабуть, було десь уже в десятому класі, – читаємо в розділі «Та Волинь у мені…», – коли нам часто доручали писати якісь гасла. Найбільш цікаво те, що в гаслах я був натренований, бо під час окупації на багатьох хатах були гасла: «Смерть Гітлеру і Сталіну!» або «Геть німецько-фашистських загарбників!», і ці гасла писав, зокрема, я. І тут мені пропонують написати гасло біля школи, на високій глухій стіні, й поставили височенну драбину, дали мені квача й фарби. Я виліз на ту драбину і пишу – виконую замовлення. Написав: «Слава великому Сталіну!», поставив знак оклику, але рука якось сама собою сіпнулася, і я вмочив квача, і квачем на всю стіну покропив це гасло… І це виглядало, як краплі крові»…

Тоді учень Євген Сверстюк мав багато клопотів за таку «крамолу», але якось все обійшлося щасливо, – пояснив тим, що драбина висока, тож важко втриматися, через що й заляпав стіну. Горохівську середню школу він закінчив, хоч уже й без обіцяної директором медалі. А в подальшому вільнодумство, правдолюбство коштувало йому ув’язнення: український дисидент, шістдесятник відсидів у радянських концтаборах та відбув заслання (загалом 12 років покарання) у Пермській області та Бурятії.

І при цьому в доробку Євгена  Сверстюка – книжки про Тараса Шевченка, який, за його словами, «явно любив Волинь, і у «Варнаку» згадує «свою Волинь святую і волі долю молодую», він досліджував творчість Миколи Гоголя, відкриваючи в ній і нові цікаві сторінки, і трактуючи її з висоти літ. «Шевченко в XIX столітті, Шевченко в XX столітті і Шевченко в XXI – це, мабуть, різні образи Шевченка, бо кожен час «читає» поета по-своєму», –слова із розділу книги «Шевченко сьогодні».

…З телевізійних зустрічей із Євгеном Сверстюком, які запропонував читачам його земляк Святослав Пирожко, постає людина, яка прожила героїчне життя, не бравши до рук зброї.

Катерина ЗУБЧУК .

Зараз також читають: Герой Олег Пронцевич з Волині: «Донечко, я тебе дуже люблю й любитиму навіть після смерті» .

Волинські