Від офіцера до таксиста: інтерв’ю з луцьким водієм, який уже 5 років знаходить натхнення за кермом

04 лютого 2026 р. 18:04

04 лютого 2026 р. 18:04

Ігор Мельниченко — це саме той «Святий Миколай на таксі», якого знає чи не кожен лучанин. Це він у святкові дні обвішував своє авто яскравими гірляндами та в образі Чудотворця розвозив пасажирів та роздавав цукерки. Проте за святковим костюмом ховається особистість із залізною витримкою: професійний офіцер та управлінець із досвідом керівництва підприємствами на 1500 підлеглих.

Вже п’ять років він таксує вулицями Луцька, відколи пішов на військову пенсію, і робить це виключно «для душі». Для Ігоря Борисовича кермо автомобіля — це не просто робота, а територія свободи, де немає начальників, графіків та кабінетної ієрархії.

В інтерв’ю із журналістами ВСН він розповів про свій шлях від першого мандражного рейсу на «Нову Лінію» до того, як офіцерський гарт допомагає знаходити спільну мову з кожним пасажиром у цей складний час.

— Пам’ятаєте свій перший день у цій роботі?

— Так, звісно. Перше замовлення було з вулиці Кравчука до «Нової Лінії». Чесно кажучи, був мандраж. Хоча я звик виступати перед великими аудиторіями, проте перший день у новій справі — це завжди хвилююче.

— Чому Ви обрали саме таксі, маючи такий солідний управлінський досвід?

— Через свободу. Тут я сам собі господар: немає графіку, немає керівництва. Мені пропонували роботу на великих підприємствах, але я не хочу. За умовами договору про співпрацю з OPTI, я в будь-який момент можу поставити роботу на паузу, щоб дати інтерв'ю або поїхати з сім’єю кудись. Для мене  — це бізнес без «шлейфу»: якщо я вирішу завершити роботу, мені не треба думати, куди подіти обладнання, залишки сировини чи як розірвати оренду.

— За що Ви найбільше любите цю роботу?

— За свободу і за цікавих людей. Бувають, звісно, і «не зовсім цікаві», але я собі кажу: це лише на 10 хвилин, я забув і поїхав.

— Яким для Вас є ідеальний пасажир?

— Ідеальних людей немає, але є ідеальні вчинки. Ідеальний пасажир — це той, хто чітко знає, куди він їде, чого хоче, готовий отримати якісну послугу та розрахуватися за неї. Крапка. Щодо розмов: якщо людина хоче говорити — я підтримаю, якщо мовчить — не чіпаю.

— Як Ви вирішуєте конфліктні ситуації?

— Я людина неконфліктна, але досвід дозволяє швидко поставити на місце. Коли пасажир починає жалітися, що життя погане, я можу поставити пару питань, які змушують людину замовчати й почати аналізувати власне життя. Були й депутати, і зірки, але для мене це просто люди. Я до цього ставлюся спокійно.

— Ви працюєте в комендантську годину?

— Зараз ні, хоча раніше траплялося. Зазвичай виїжджаю дуже рано. Був випадок два роки тому: друга ночі, мороз -15, приїжджає жінка з двома маленькими дітьми з валізами на автостанцію. Що їй робити? У таких ситуаціях треба бути людиною. Зараз мої основні пасажири в такий час — ті, хто їде на роботу, або військові.

— Чи часто пасажири щось забувають в авто?

— Буває. Телефони, ключі, сумки, навіть книжки. Я завжди прошу людей перевіряти речі та діставати гроші в кінці поїздки, коли я вмикаю світло в салоні. Намагаємося все повертати.

— У вас є категоричні заборони у Вашому авто?

— Категорично не можна курити, навіть вейпи. Я вожу дітей і жінок, чому вони мають цим дихати? Також я прибрав у додатку опцію «перевезення нетверезих». Коли в країні війна, мені важко бачити людей, які «гуляють».

— Ви часто стаєте психологом для пасажирів?

— Буває. Особливо з військовими. Я сам офіцер, воював у 15-му році. Багатьом хлопцям важко, у них надірвана психіка. Я нагадую їм: «У вас є діти, батьки, дружини — живіть задля них. Головне — не пийте». Цивільним іноді важко зрозуміти військових, бо на війні зовсім інша логіка життя.

— Розкажіть якусь цікаву історію з роботи, яка особливо запам’яталася

— Багато є. Знаєте, у мене повністю легальне таксі: я підприємець, плачу податки, маю ліцензію, страховку, техогляд і медогляд. У салоні працює термінал, видаю фіскальні чеки — усе, як має бути.

І от було перше здивування — у парижанина. Роки два тому отримав замовлення в неділю: від Замку Любарта до залізничного вокзалу у Львові. Наші лучани підходять і кажуть: «Дядько, треба завезти француза до Львова, він звідти поїздом на Париж, бо літаки не літають». Ну, поїхали. Приїжджаємо, він розраховується і просить чек. Я кажу: «Нема проблем», — і даю йому QR-код на електронний чек. Чесно кажучи, він очі витріщив. Не чекав, що в українському таксі такий сервіс

Був випадок, коли ми з сім'єю поїхали на відпочинок за кордон на цій же машині. Я тільки шашечку зняв, а так — авто те саме. Поїхали на екскурсію в гори. Виїжджати було важко, пробки страшні. І от я виїжджаю, а назустріч — легковушка на чернівецьких номерах. Водій як побачив наше таксі так далеко від дому, почав так сміятися! Я тоді жартував: уявіть, який у мене «блатной» замовник, що аж сюди його привіз.

Але був у мене ще такий період — я виїжджав на машині, вона була вся прикрашена гірляндами, світилася, а сам був у образі Святого Миколая. Була історія на вулиці Писаревській. Чоловік на автостанцію їхав. Я під'їхав, а в замовленні написано: «сумка». Я з машини вийшов — у костюмі, все як має бути. Він виходить із будинку, тягне ту сумку, дивиться на мене похмуро так... А я йому просто — раз! — і підморгнув.

Він не зрозумів спочатку, а потім як вигукне: «Дід Мороз, звідки ви приїхали?!». Вже сіли в авто, а він телефон дістає: «Дід Мороз, слухай, можна селфі зроблю? Бо в мене дружина не повірить, скаже, що Дід Мороз підвозив!». Питаю: «Діти є? Скільки?». І насипаю йому цукерок класних, які дружина спеціально купляла. Людина одразу інша стає.

А ще було, я сім'ю раз забирав, теж задоволені лишилися. У мене раніше були Дід Мороз і Снігуронька, а потім я їх прибрав і купив такого сніговика на батарейках. Він із саксофоном, танцює. І от якщо компанія класна або з дітьми, я кажу: «Так, тепер тут стоїмо. Зараз для вас буде прикол». Ставлю його на машину: «Туди дивіться! Раз, два, три!». Натискаю кнопку — а він танцює і грає. Всі одразу почали сміятись.

— Що б ви порадили людям, які хочуть почати таксувати?

— По-перше, вибрати компанію, яка надає послуги пасажирських перевезень таксі. По-друге, визначити мету та розуміти чинники: в який час їздити, на чому (бензин, газ, дизель), бо від цього залежить прибуток. Зараз діє система рейтингів — якщо працюєш якісно, замовлення будуть. Також треба знати місто. Навігатор — це добре, але він не завжди бачить нюанси в передмісті.

— Які ваші особисті поради пасажирам у часи війни?

Майте запас готівки дрібними купюрами. Якщо не буде світла чи зв’язку — це ваш порятунок. Ще варто мати в телефоні особисті контакти 2-3 таксистів, бо служби під час обстрілів можуть не працювати.

— Який ваш меседж людям наостанок?

— Намагайтеся бачити позитив. Навіть якщо людина робить багато негативу, знайдіть маленьку хорошу справу і похваліть за неї. Від цього «виростають крила». Ми проходимо через важкі часи, але ми маємо через це пройти. Треба брати себе «за шкірку» і діяти, а не розслаблятися.

• 32 роки стажу, сотні тисяч кілометрів та безліч людських доль: провідниця з Волині про залаштунки роботи на залізниці
• У Володимирі жінка-далекобійниця з 30-річним досвідом стала першою в місті водійкою маршрутки
• Як у Луцьку наносять розмітку, щоб на дорогах було менше аварій: інтерв’ю з Павлом Мазилюком

Волинські