«Вовчак» - це з 2014-го року домівка військових, - очільник історико-культурного комплексу на Волині

07 лютого 2026 р. 12:46

07 лютого 2026 р. 12:46

У мальовничих лісах Волині на межі колишніх Турійського та Володимир-Волинського районів розташувалося урочище Вовчак — історичне місце, де влітку 1942 року зародилися перші загони Української повстанської армії. На цьому святому місці нині облаштовано історико-культурний комплекс «Вовчак – Волинська січ».

З початком повномасштабного вторгнення «Вовчак» відіграє особливу роль в житті України – це українське місце сили, благословенна Богом земля, скроплена кров’ю наших славних предків. Один з тих, хто плекав і облаштовував «Вовчак», його перший очільник, депутат – свободівець Василь Мазурик (1967- 2023) - виконував бойові завдання в Донецькій і Харківській областях…

Як сьогодні живе «Вовчак»? Кого приймає і які завдання виконує?

Про це пресслужба «Свободи» поспілкувалася з очільником історико-культурного комплексу, депутатом Ковельської районної ради від ВО «Свобода» Андрієм ПОЛЯЧУКОМ.

- Андрію, традиційно на початку розмови просимо трохи розповісти про себе. Ви тутешній – з цих повстанських місць?

- Так. Я народився в Турійську – це за 25 км від Вовчака. По закінченні школи поїхав вчитися до Калуша на Івано-Франківщині, з червоним дипломом закінчив коледж культури і здобув фах режисера видовищно-театралізованих заходів. Почав працювати в місцевому будинку культури... Нині у мене дружна, підростає трійко дітей.

Про УПА мені з дитинства розповідав тато. І я дуже пишався тим, що недалеко від мого рідного Турійська є таке місце як Вовчак - колиска УПА. У 2004 році долучився до націоналістичної політичної сили – власне відтоді я в «Свободі».

А потім був такий період, коли Василь Васильович Мазурик очолив районну партійну організацію. Гарний був час. Багато мрій, багато ідей і задумів – це дуже подобалося нам, молодим. Цікаво було спостерігати за управлінськими якостями нашого керівника – за складом характеру Василь Васильович був дуже енергійною людиною. До того ж знався на історії УПА – для мене це був потужний маркер.

Потім відшуміла Революція Гідності – ми, волинські свободівці, всі як один брали у ній участь. Потім почалася російсько-українська війна. Пам’ятаю, як Василь Васильович тоді нам сказав: «Частина з нас піде на фронт, хлопці, а частина - піде в ліс».

- В цей час, знаю, розпочалося відновлення Вовчака.

- Так. Коли я вперше туди приїхав і зрозумів, скільки попереду роботи – було трохи страшно. А Василь Васильович дивився на все і мріяв – «Отам хатки поставимо, отам маленьку церквицю збудуємо…». Я думав – у нас же ні грошей, ні особливої підтримки – хіба лопати і сокири. Власне так усе і починалося. Ми, свободівці, приїздили туди, закочували рукави, брали до рук лопати. І працювали, працювали, працювали...

Василь Васильович казав, що от хлопці зараз на фронті воюють, а ми тут будемо готувати для них послідовників – будемо проводити вишколи. Для нас все то було нове. Але ми відчували, що так і буде.

Наш перший вишкіл – його учасниками були наші волинські сокільці на чолі з Максимом Новицьким (псевдо Холодний) - відбувся в 2015 році. До речі Максим Новицький – людина, яка максимально долучилася до відбудови Вовчака. Зараз Максим на фронті, але коли випадає вільна хвилька – приїздить сюди.

Починаючи з 2015, ми у своїй роботі намагалися щороку піднімати плану – створити чи побудувати щось нове, щось цікаве. Була перша черга, друга, потім хата, потім друга, потім церква. Вовчак почав змінюватися на очах. Наша команда - це Василь Васильович Мазурик, Юра Прогонюк, Максим Новицький, Віктор Кузнецов. Василь Васильович, на жаль, уже на небі…

Насправді у відбудові брало участь все партійне членство. Часом до нас на допомогу приїздили цілими групами. І кожен що міг, що вмів, - те й робив. Василь Васильович доручив мені розповідати про будівництво Вовчака на Фейсбуці. І я почав збирати фотографії, писати пости.

Юридична організація на Вовчаку була створена у 2017 році. Спершу ми мали тільки одну ставку – директора. Зараз маємо три. Працівником я став офіційно тільки у 2024 році.

- Як так сталося, що Василь Васильович пішов на фронт?

- Того дня, коли почалася велика війна, ми всі, вовчаківці, мобілізувалися. Василю Васильовичу на ВЛК лікарі сказали відверто: «Вам не можна на фронт у такому стані». Він у відповідь: «Цить, я здоровий». Ніколи не скаржився на здоров’я. Сказав мені бути на місці, а сам пішов у свою улюблену бригаду: «Я ще трохи повоюю».

Разом з бригадою опинився під Куп’янськом, де йшли важкі бої. Восени 2023-го року, вже зовсім хворий, – повернувся служити сюди, в роту охорони. Його серце зупинилося 21 листопада 2023 року.

- Чим зараз живе Вовчак? Яку основну функцію виконує?

- Найперша функція – освітня. Зараз до нас приїжджають школярі з усіх куточків Волині. Вдень може завітати 150-200 дітей. Проводимо для них екскурсії.

У нас також є вишколи – інструкторами слугують переважно наші сокільці. Ці вишколи проводяться на дуже серйозному рівці – співпрацюємо з підрозділом ГУР МО «Артан», з іншими бойовими підрозділами, такими як «Любарт», «Азов». На вишколах навчаємо молодь мінній справі, управлінню дронами, тактичній медицині. У нас навіть викладають вогневу підготовку та психологічну стійкість в умовах війни.

- Я дуже давно була у Вовчаку – у той час, коли він тільки створювався. Пригадую, цю територію на той час щойно засадили лісом. Той ліс вже виріс?

- Ліс виріс і дуже допомагає нам у нашій справі. Насамперед у вишколах. Є високі дерева, є галявини, все окультурене, не заросло чагарниками і тереном, як це колись було. Ми зараз пильнуємо за майже 6 гектарами площі.

- До вас зараз тільки учні приїжджають?

- Основа - це учні. Часто приїжджають вчителі - на базі «Вовчака» організовують семінари. Приїжджають люди з-за кордону - фіни, литовці, навіть поляки. І звісно військові.

«Вовчак» - це з 2014-го року домівка військових. І по сьогодні «Вовчак» відтворюють, відбудовують, відновлюють ветерани війни і військовослужбовці. Багато хто приїздить сюди на екскурсію чи на відпочинок – підзарадитися енергією, ще раз прожити подумки наше героїчне минуле, набратися сил…

- Ви багато років займаєтеся фактичною живою історією УПА. Чому нам варто навчитися в українських повстанців? Що варто перенести в цей час?

- Є багато чого перенести. Наприклад те, як вони плекали і вибудовували ідею. До нас нещодавно приїздив історик Вахтанг Кіпіані – він зараз у «Хартії». У цьому підрозділі перейняли багато моментів з історії УПА. І мотивація зросла в рази.

Варто було б перейняти те, як в УПА працювали з бійцями – тут вишколи проводили не місяць, а півроку. Попри війну вони знаходили на добрі вишколи час.

Бійці УПА – це були колосальні люди. Не маючи держави, не маючи підтримки світу – вони воювали тоді, щоб ми через роки здобули свою державу, яку зараз мусимо захистити від ворога.

ДОВІДКА. В жовтні 1942 року загони членів ОУН, які діяли на Волині й Поліссі, об'єднувалися спільним керівництвом та одержали назву «Українська повстанська армія». В лісових масивах навколо села Вовчак була закладена військова база Ковельського та Любомльського округів ОУН. У Вовчаку і прилеглих лісових урочищах було побудовано понад два десятки нових приміщень, які були призначені під адміністративні будівлі, казарми, склади, пекарні, різноманітні майстерні, школи, лікарні.

У 1946 році село було стерте з лиця землі. З приходом на Волинь радянської влади база повстанців була не тільки знищена, трактори й бульдозери пройшлися і по місцевості.

Понад 50 післявоєнних років урочище Вовчак було полем...

Волинські