Від «швидкої» до евакуації з поля бою: історія медика з Луцька, який мав пожиттєво групу інвалідності і добровольцем пішов до ТЦК

07 лютого 2026 р. 18:11

07 лютого 2026 р. 18:11

У цивільному житті Андрій Хомулко впродовж 18-ти років працював фельдшером на «швидкій допомозі» в Луцьку . Згодом 10 років був реабілітологом у ФК «Волинь».

Історію бійця розповіли у бригаді.

– Мав справу не лише з футболістами. Доводилося працювати з різними спортсменами: починаючи від маленьких дівчаток-гімнасток – закінчуючи чемпіоном Європи з плавання, дорослими боксерами тощо, – згадує той період своєї медичної кар’єри пан Андрій.

До речі, станом на початок 2022-го чоловік уже три роки жив із ендопротезом кульшового суглоба, мав пожиттєво третю групу інвалідності – тож мобілізації не підлягав.

Проте в день початку повномасштабного вторгнення медик не вагаючись вбрався у свій мисливський камуфляж (полювання – захоплення всього життя!) і добровольцем пішов до ТЦК:

– Була думка і свою «двостволку» 16-го калібру прихопити – раптом автоматів забракне, – з усмішкою згадує свій перший день у війську Андрій Володимирович, – Але ні, автоматів вистачило усім охочим служити. Та й моя мисливська «уніформа» неабияк розвеселила товариство – бо ж відразу нам видавали «піксель».

З огляду на цивільну спеціальність, чоловік потрапив у медичний підрозділ волинської 100 бригади. Де обрав собі доволі оригінальний позивний:

– За часів роботи реабілітологом у «Волині», мені часто доводилося давати гравцям (зокрема, легіонерам) настанови. Пояснення, як правило, завершував напівжартіливим запитанням: «Understand?». – А у відповідь традиційно лунало: «Understand, Андрію Володимировичу!». Тож з часом у футбольному клубі це англійське слово асоціювалося в усіх зі мною. Потрапивши до війська я взяв його собі за псевдо – «Understand».

Вже майже впродовж чотирьох років нині старший сержант Хомулко служить на посаді фельдшера евакуаційного відділення медичної роти 100 омбр. Разом зі своєю «Сталевою Соткою» дотепник-«Understand» пройшов бої на Лиманському, Покровському, Торецькому, Костянтинівському напрямках.

Чоловік зізнається, що чимало моторошних травм йому доводилося бачити і впродовж 18-ти років роботи на «швидкій». Але чітко вказує на одній дуже суттєвій відмінності того досвіду від фронтової медицини:

– Там ти просто концентрувався на наданні людині медичної допомоги. Ніякі «ба-бах» навкруги тебе не відволікали…

До речі, пан Андрій жартує, що потрапивши у 45 років до війська, він… пішов слідами сина Станіслава . Адже Хомулко-молодший свого часу закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного – і ще з часів АТО / ООС боронить Україну в лавах ЗСУ.

Натомість донька Андрія Володимировича, Христина , обрала якраз «батьківський» шлях – дівчина є студенткою-другокурсницею медичного вишу, навчається у Тернополі.

Тим часом в Луцьку на пана Андрія з нетерпінням чекає кохана дружина – Наталя Іванівна.

А ще у нашого героя є 76-річна мама, Неля Василівна : – Живе в селі. Хазяйнує. Тримає качок – чекає, коли син приїде у відпустку. Кажу: «Мамо, порубайте їх!». А вона відповідає: «Ні-ні, – коли приїдеш, бо ж то для тебе!». Відчуваю, що буде, як минулого разу: півтора року качкам було, коли рубали, – з теплою усмішкою розповідає «Understand».

За роки служби фельдшеру евакуаційного відділення довелося побачити дуже багато драматизму. Скажімо, якось довелося надавати допомогу двом молодим бійцям-харків’янам, які підірвалися на протипіхотних мінах у Торецьку:

– Анестезіолог з травматологом «чаклують» над важчим, в якого травматична ампутація. А я працюю з легшим – обробляю рани, тампоную. Бо ж теж ноги порвані – «м'ясо шматками». І тут він мені каже: «Док, это ерунда! Вы бы видели, какое ранение у меня в прошлом году было!». А тим часом його побратим (з відірваною стопою!) вже розпитує у моїх колег: де можна буде пройти протезування і скільки часу це займе – бо ж треба якнайшвидше повертатися на фронт! – розповідає пан Андрій, і додає, – У такі моменти відчуваєш справжню гордість за цю країну і за цих людей…

Але й «ложку дьогтю» у цю «діжку» фельдшер «Understand» також додає:

– Буває, що привозять на «стабік» поранених бійців старшого віку. Дивишся на них і ловиш себе на думці: цьому дядьку вже б на березі ставочка з вудкою сидіти – а не за посадку воювати, – відверто ділиться думками медик «Сталевої Сотки»,

– А ось коли був у відпустці – був дуже неприємно здивований, навіть знервований. Бо проїхати містом просто неможливо! Так, є чимало жінок за кермом. Але є і такі хлопці дебелі, що він один ту посадку міг би тримати…

• Чекали майже 4 роки: на Волині 7 дітей і 8 онуків нарешті зустріли свого тата та дідуся після полону
• Втратив обидві ноги, пережив клінічну смерть і вижив: історія 29-річного захисника з Волині
• «Був на пенсії – там нудно»: історія одного з найдосвідченіших бійців волинської бригади

Волинські