Дитинство припало на важкі роки Другої світової війни: волинянка відсвяткувала 90-річчя

09 лютого 2026 р. 21:31

09 лютого 2026 р. 21:31

1 лютого поважне 90-ліття завітало на поріг до шанованої у Гуті людини Марії Лазарівни Фурманюк.

Про це пише районна громадсько-політична газета "Ратнівщина", - інформує ВолиньUA .

Життя цієї сильної, вольової жінки – це довгий непростий шлях випробувань і важких викликів, які вона мужньо долала і досі долає. За тендітною постаттю ховається жінка із твердим характером, якій не раз за життя доводилося падати, але знову вставати, спотикатися, але йти далі, бо вона знає, для кого живе. А все своє свідоме 90-ліття вона присвятила сім’ї, дітям, онукам та сільській щоденній праці. І це нічого, що ще в юнацькі роки втратила кисть правої руки. Це зробило її тільки сильнішою. Тож сьогодні всі гарні слова – на адресу поважної ювілярки.

Марія Лазарівна в Гуті – немісцева. Вона народилася 1 лютого 1936 року на Любешівщині. Її дитинство припало на важкі роки Другої світової війни та післявоєнної відбудови. Працювати почала з юнацьких років, тож ціну кожного шматочка хліба добре знає. В якийсь із разів, коли молода дівчина працювала у колгоспі на молотарці, права рука потрапила усередину так, що відрізало не тільки пальці, а й долоню. Важко навіть уявити, що тоді відчувала Марія, залишившись без «робочої» правиці. Але той нещасний випадок почав гартувати у ній стійку до болю і випробувань людину. Хоч і нелегко було, але все одно працювала. Прибиральницею, та була при роботі. Навчилася, пристосувалася до своєї втрати. Ще й досі бабуся вправно прикриває обрізану руку лівою так, що добре не придивившись, і не розгледиш, що з нею щось не так.

Свою долю Марія Лазарівна пов’язала із земляком Яковом Панасовичем Фурманюком. Він мав агрономічну освіту, працював у колгоспі, і в 1965 році молодого фахівця відправили на роботу у Гутянське господарство. Спочатку приїхав на Ратнівщину сам, а згодом забрав і дружину. Винаймали житло у селі, а з часом збудували власний будинок. У Фурманюків народилося три сини: Петро, Федір і Микола. Яків Панасович працював агрономом, а Марія Лазарівна виховувала дітей. Понад усе дбали, щоб сини виросли порядними людьми.

У житті, як на довгій ниві, і не буває в сім’ях завжди все гладко. Але ніхто ніколи в Гуті не чув сварок чи неладу між Фурманюками. Усьому давали лад, з усім справлялися. Ніколи чоловік дружині не дорікнув за її особливість, за те, що, можливо, не така справна господиня, як інші. Але пристосувалася Марія Лазарівна до всього – і варити, і пекти, і прибирати, і по господарству хазяйнувати. І нині – у своїх 90 – вона ще сама готує собі їсти, порядок у домі підтримує.

Були на шляху ювілярки і сумні сторінки її життя. Вона втратила ще доволі молодими двох синів – Федора і Петра. Вдовами залишилися невістки, сиротами – внуки. Як тяжко було матері змиритися зі смертю спочатку середульшого сина, потім – старшого! Не раз казала жінка: «Краще б мене Господь забрав, як мала своїх синів-дубів хоронити!» І, мабуть, якби не щира віра, то й не витримала б усього, бо й чоловік Яків Панасович уже давно відійшов у засвіти. А третій син Микола, як тільки росія посунула у 2022 році війною на Україну, не зміг всидіти вдома і став на захист Батьківщини. Лави захисників України поповнив і один із внуків Марії Лазарівни. Фурманюки виховали трьох синів. Бабуся багата на п’ятьох внуків і вже має одну правнучку.

Нині Марія Лазарівна попри поважний вік мешкає сама. Вона гарно, як на свій вік, справляється по дому, але радіє будь-якій увазі і допомозі. Огортають своєю турботою і любов’ю бабусю сім’ї синів, приходять сусіди, доброзичливі односельчани. Оберігають її від важкої праці. І дров принесуть, і води наносять. І в побутових інших питаннях пособлять. І хоч на вулиці іще мороз, та зима вже на весну повернула. Дедалі частіше бабуся у вікно на свої грядки заглядає. Минулого року до найменшого клаптика усе в неї було засаджене і доглянуте. А як хто приходив у гості, то все запрошувала баба Марія подивитися, що в неї на городі робиться. Цьогоріч каже, що, мабуть, не садитиме. Та не віриться, бо вона звикла все життя проводити у праці. Як пригріє весняне сонце та запахне свіжістю земля, помаленьку, у своєму темпі, буде 90-річна господиня порпатися у грядках, бо не звикла сидіти без діла.

У ювілейний день народження двері в хату Марії Лазарівни не зачинялися до вечора. Привітали її Заболоттівський селищний голова Валерій Свіржевський, староста села Микола Свіржевський, настоятель місцевого Свято-Михайлівського храму протоієрей Олександр Ковальчук, голова первинної ветеранської організації Ганна Панасюк. Щирі побажання довголіття звучали від культпрацівників села. Приймала вітання іменинниця від родичів, сусідів, друзів та просто небайдужих односельчан і щиро раділа, що їй так багато приділили уваги. А скільки прийняла дзвінків із вітаннями! Та найбільше тішилася, мов мала дитина, букетові квітів, на якому вітальна листівка від сина Миколи.

На обличчі Марії Лазарівни зморшками викарбувалися непрості повороти її долі. Вона народилася перед однією війною і дитиною її пережила. А зараз, на схилі літ, знову в її життя вплелася війна, тільки жорстокіша, страшніша і ще безжальніша. І сьогодні найзаповітніша мрія сивочолої бабусі, перед очима якої пройшло майже століття, - щоб закінчилася війна, щоб не гинули безневинно люди, щоб повернулися додому усі, хто пішов захищати свою Батьківщину, бо серед мужніх оборонців рідної землі – її син і внук, і за них вона щиро молиться до Бога.

Тож бажаємо Марії Лазарівні міцного здоров’я та Господньої ласки, щоб при світлій пам’яті та на своїх ногах через десять років у колі родини вона у мирі зустрічала столітній ювілей!

Марія ЛЯХ

Волинські