«Я не маю права померти, бо хто тоді витягне його з полону?»

15 лютого 2026 р. 18:59

15 лютого 2026 р. 18:59

«Я десь тиждень лежу в лікарні, потім трішки оговтуюсь від хіміотерапії, встаю і знову їду на зустрічі, на акції», – казала Ольга.

Вона боролася з раком четвертої стадії і з російською неволею водночас – аби повернути чоловіка додому

Після майже чотирьох років полону в Україну повернувся морський піхотинець Руслан Куртмаллаєв. Увесь цей час за нього боролася дружина Ольга – навіть тоді, коли лікарі говорили про четверту стадію раку.

– Мій чоловік – це моє перше і останнє кохання. Боже, я б усе віддала, щоб просто на 5 хвилиночок його обійняти…

Їхня історія – про любов, яка сильніша за страх і біль.

«Ми рік доводили, що вони – не дезертири»

Руслан служив ще до повномасштабної війни. На початку березня 2022 року разом із побратимами обороняв Маріуполь – завод Ілліча та «Азовмаш».

У квітні 277 морпіхів через обман опинилися в полоні: замість передислокації їх фактично передали росіянам. Спершу в Україні проти військових відкрили справу про дезертирство, але згодом підозри зняли, а посадовцю, який переконав командира здатися, оголосили підозру у держзраді.

Потрібно боротися за полонених і підтримувати військових, бо вони пожертвували своєю долею заради нас.

– Я навіть не могла уявити, що хтось подумає, ніби вони здалися добровільно. Хлопці після полону часто кажуть: «Я б краще застрелився, ніж пережив це знову, – згадує Ольга. – Мені було важливо відстояти не тільки свободу чоловіка, а й його честь».

Подружжя не мало дітей – Ольга боялася залишитися самотньою матір’ю, поки чоловік воює. Руслан завжди оберігав її, «наче квітку», каже вона.

«Чоловік – у полоні. Більше нікого немає»

Про свій страшний діагноз Ольга дізналася ще у 2021 році. Коли Руслан потрапив у полон, у неї була друга стадія лімфоми. Вона відклала лікування і кинулася рятувати чоловіка.

Акції підтримки, поїздки країною, зустрічі з рідними військових, які були в полоні або пропали безвісти, – жінка буквально жила в потягах. Аж поки організм не здався: температура під сорок, збільшені лімфовузли. Діагноз – четверта стадія.

– Лікарка попросила номер когось із рідних «на випадок, якщо щось станеться». Я лише розвела руками: у мене нікого немає. Чоловік – у полоні, –  згадує жінка.

За всі роки Ольга отримала від Руслана лише один короткий лист. Звільнені побратими розповідали: він сильно схуд і мав проблеми зі здоров’ям.

Та навіть після хіміотерапії вона знову їхала на акції:

– Я не можу звертати увагу на свій стан. Маю вставати і робити все, щоб він повернувся. Я не можу зараз померти, бо хто тоді буде його витягувати?..

«Моліться, щоб не втомлювалися ті, хто воює»

Ольга зізнається, що найбільше болить байдужість:

– Люди кажуть, що втомилися від війни або не хочуть «псувати стрічку». Але хтось же має виборювати нашу свободу. Невже так важко зробити репост? Ми повинні нагадувати про полонених і підтримувати військових. Вони пожертвували своєю долею заради нас. Мені дуже хочеться, щоб суспільство нарешті зрозуміло: у нас – війна.

Олена БАРСУКОВА,
life.pravda.com.ua.

Волинські