Разом з коханою хотіли подати заяву, щоб невдовзі одружитися: спогади про мужнього захисника з Волині

17 лютого 2026 р. 08:40

17 лютого 2026 р. 08:40

14 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Харківщині загинув 49-річний воїн 14-ої ОМБр імені князя Романа Великого Василь Махновець з Колківської громади.

Як розповіла молодша сестра захисника Тетяна , у їхніх батьків, Івана Павловича і Парасковії Леонтіївни, було четверо дітей – два сини та дві дочки. Василь був звичайним сільським хлопцем, добрим і чуйним братом. У шкільні роки, як і більшість юнаків, любив грати у футбол, охоче допомагав батькам по господарству. Історію воїна розповідає газета Нова доба .

– Після закінчення 11 класів Василь пішов навчатися в профтехучилище на будівельника, але так і не довчився, бо його призвали в армію. Служив у внутрішніх військах, – каже пані Тетяна. – Коли повернувся додому, деякий час працював в Маневицькій ВК42. Потім ще трохи трудився в рідному селі на пилорамі. Згодом переселився до обласного центру. У цивільному шлюбі зі своєю обраницею Аллою в нього народився син Назар. Чоловік працював у столярному цеху, потім на приватній пилорамі. Часто навідувався до батьків у село.

– Мобілізували Василя на початку лютого 2024 року, – розповідає його дружина Алла. – Потрапив у 2-ий батальйон 14-ої ОМБр ім. князя Романа Великого. Спочатку перебував на Рівненському полігоні, а потім як піхотинець у складі підрозділу опинився під Куп’янськом Харківської області. Знаходилися постійно біля цього міста, періодично змінюючи позиції.

Першу контузію чоловік отримав в травні цього року. Потрапив у госпіталь Харкова, куди до нього приїздила дружина. Невдовзі бійця контузило вдруге, а от поранень чи серйозних ушкоджень не було.

– Як ви думаєте, яке у нього ставлення до служби, якщо він двічі був у відпустці й постійно рвався назад до своїх хлопців, – зауважує сестра Тетяна. – Востаннє приїздив 10 серпня до матері на її 77- ий день народження. Трохи побув у селі, а потім поїхав до своїх в Луцьк.

– Чоловік дуже любив сина і часто спілкувався з ним. Назар, приходячи з училища, завжди питав чи телефонував батько. Він, так як і Василь, вчиться на столяра. Нині проходить практику, – продовжує пані Алла. – Телефонував чоловік часто, як тільки повертався із позицій. Завжди казав, що у нього все добре й ні на що не жалівся. А коли його мобілізовували, говорив: «Йду бити гадів».

Востаннє пані Алла спілкувалася із чоловіком 12 вересня ввечері. Сказав їй, що йде на позиції і потім обов’язково передзвонить… Його ще мали на кілька днів відпустити до Харкова дообстежитися, бо мав проблеми з вухами. Туди ж мала під’їхати і вона. Хотіли подати заяву, щоб невдовзі одружитися й узаконити свої відносини.

– На похорони приїздили два чоловікові побратими. Розповідали, що Василь був вправним воїном, котрий нічого не боявся і мав бути завжди першим, – із смутком в голосі говорить жінка. – Казали: «Є такі хлопці, що бояться навіть із окопу виглянути, коли стріляють, а ваш Василь нічого не боявся». Мені ще казав, що він серед хлопців як дідок, бо був одним із старших в підрозділі. Мав позивний Махно від прізвища Махновець. Дуже хотів, щоб закінчилась війна й чимшвидше міг повернутися до мене та сина.

Кілька років тому у їхній родині від хвороби помер старший брат Петро. Тепер за вільну й незалежну України віддав своє життя Василь…

Слова підтримки та співчуття рідним на кладовищі висловили благочинний Маневицького деканату ПЦУ Андрій Закидальський , заступник селищного голови Михайло Лобода , представник ТЦК та СП вручив сину загиблого Державний Прапор і Грамоту пошани та скорботи. Поховали українського захисника з усіма військовими почестями.

Щирі співчуття його батькам – Івану Павловичу і Парасковії Леонтіївні, дружині Аллі, сину Назару, сестрам, усій родині. Вічна пам’ять українському Воїну Василю Махновцю!

Сергій ГУСЕНКО

Волинські