Волинянка розповіла, як починався Євромайдан у Луцьку і чому ця боротьба триває досі

20 лютого 2026 р. 20:26

20 лютого 2026 р. 20:26

Лучанка Ірина Гладун , яка була серед організаторів Євромайдану в Луцьку, поділилася спогадами про перші дні протестів, загиблих побратимів та переконанням, що саме Революція Гідності стала початком війни, яка триває й сьогодні.

Жінка поділилася спогадами із Суспільним про події Революції Гідності та тих, кого втратила Україна.

Ірина пригадує, що особисто знала або перетиналася з бійцями 35-ої сотні самооборони «Волинська Січ», які загинули під час Революції Гідності.

« Олександр Капінос — хоч він був і не з Волині, але був у складі «Волинської Січі» у Києві на Майдані. Була знайома з його дружиною. Ще був Іван Городнюк — із ним перетинались на історичних реконструкціях. Знайома була опосередковано із Сергієм Байдовським і так само з Василем Мойсеєм. Ці хлопці теж були у складі «Волинської Січі», — розповідає Ірина.

За її словами, ще до повномасштабного вторгнення в Луцьку проводили туристичні змагання «Доброволець», які присвячували бійцям 35-ої сотні.

Перші дні Євромайдану в Луцьку

Ірина згадує вечір, коли в Луцьку, як і в інших містах, на центральну площу вийшли кілька активістів.

«Пам’ятаю, тоді ще спілкувалась телефоном зі своїм хлопцем. Він сказав: «Іра, буде щось грандіозне!» Хоча я на той час не вірила», — каже вона.

Наступного дня активісти вирішили долучатися до протестів системно. Ірина, яка тоді була членкинею громадської організації «Національний альянс», написала лист про початок безстрокової акції «Євромайдан».

«Поставили намети у перший день. Столи. Плакати. Прапори повісили. Підходили до нас лучани, питали, що це робиться — вводили їх у курс справ», — пригадує учасниця.

На той момент Ірина була студенткою, однак, за її словами, навчання відійшло на другий план.

«Люди настільки хотіли змін, що вирішили: або зараз, або ніколи», — говорить вона.

Жінка пригадує, у перші дні наради проводили навіть у кафе. Згодом у Луцьку почали відбуватися традиційні недільні віче. Молодь, за словами Ірини, боялася долучатися — в університетах лунали погрози від керівництва.

«Пам’ятаю, як Микола Собуцький просто йшов по поверхах, гукав усіх студентів. Організували так званий студентський марш. Буквально у перший тиждень ми зібрали усіх студентів тут на Театральному майдані. Це було позитивним поштовхом для всіх, що навіть молодь вже виходить. Треба щось робить», — розповідає Ірина.

Хода до силовиків і загострення

Згодом у Луцьку почалися ходи до адмінбудівель. Протестувальники рушили до обласної ради, а пізніше — до будівель Служби безпеки України, прокуратури та тодішнього управління Міністерства внутрішніх справ.

«У хід пішла і бруківка. Силою намагалися увійти у приміщення міліції. Вони блокували вхід, не хотіли нікого впускати. Самі злякались. Під тиском все-таки вийшли — боялися, щоб усе не перейшло в ще агресивнішу форму», — розповідає Ірина.

Після розгону студентів у Києві вона разом із побратимами вирішила їхати до столиці.

«Ми покинули Майдан у ніч, коли «Беркут» побив студентів. Родичі побачили новини й намагалися додзвонитися, запитати, чи я жива», — згадує вона.

Війна, що почалася тоді

Ірина переконана: саме з Революції Гідності розпочалися процеси, які тривають досі.

«Мій чоловік сказав тоді: буде щось грандіозне з цієї Революції. Власне з Революції і почалася наша війна. Почалися зміни, які тривають і досі», — ділиться жінка.

Її чоловік із першого дня повномасштабного вторгнення служить у 100-й окремій бригаді. Батько також у перший день війни пішов до територіального центру комплектування.

Від початку повномасштабної війни Ірина займається волонтерством.

«Підрахувала — за чотири роки мені вдалося зібрати і передати близько 900 тисяч гривень. Перший збір був для тата — на пристрій нічного бачення для БМП. Ми зібрали близько 150 тисяч гривень за три дні», — каже вона.

Нині жінка разом із родиною займається фермерством — вирощують фундук, лохину, полуницю та овочі.

«У перший рік повномасштабки всі стали патріотами — говорити «Слава Україні! Героям Слава!» було модно, а не так, як ще до Революції Гідності. Підростаюче покоління уже буде сприймати усю цю інформацію і події, які відбуваються зараз, трошки інакше. Але все залежить від їхніх батьків. Якщо батьки захочуть навчити своїх дітей, як правильно бути українцем, то вони будуть» — говорить Ірина.

• Волинський боєць врятував ікону з окупованого міста Селидове
• Бій під Крутами: історії чотирьох волинян, які боролися за УНР
• «Мені ж треба ростити сина»: волинянин Ігор Савчук про сім’ю, війну та службу на передовій

Волинські