Окремі таємниці Успенського собору

25 лютого 2026 р. 23:14

25 лютого 2026 р. 23:14

У 1637 році місцева шляхтянка Катерина Хмелевська заповіла поховати себе у підземній каплиці Пресвятої Трійці володимирського кафедрального Успенського собору. Згідно із заповітом, вона жертвувала на образ Діви Марії Ченстоховської, який знаходився у цій каплиці, 50 злотих, на образ Пресвятої Богородиці – 200 злотих, а Володимирському уніатському братству – 16 злотих щороку на молитву за живих і померлих. Володимирська катедра була і залишається найбагатшою у митрополії, а навколо неї століттями точилися військові та політико-релігійні суперечки.

У 1565 році, після кількаденної військової сутички між двома православними єпископами, будівлі на території замочку отримали пошкодження. Через гарматні обстріли та пожежу були понищені вежі Успенського собору, а частина склепіння рухнула, засипавши уламками кольорової віконної смальти, цеглин та плінфи середньовічну мозаїчну підлогу. Звісно, за рік чи два дещо полагодили, підчистили, склепіння поремонтували, аби можна було здійснювати службу. Минуло майже тридцять років після цієї руйнації, і володимирського єпископа Феодосія все ж таки зобов’язали знайти гроші на ремонт кафедрального собору та замку.

Вже через рік почали відновлювати собор та замкові стіни.

За згадками, унійний владика Іпатій Потій, отримавши Володимирську катедру у 1593 році, нібито привіз до нашого міста архітектора з Італії. Можливо, цей високоосвічений будівничий у той період вже проживав у Володимирі. Отже, італійський архітектор Францишек запроєктував звести додатково дванадцять колон-стовпів навколо церкви та виготовити проєкт відбудови катедри у стилі ренесансу. Проте у грудні 1594 року він помер…

Гробівців з покійниками, яких хоронили, починаючи від перших років освячення Успенської церкви, то в аркасолях, що у стінах, то під підлогою, є чимало, можливо, сотня чи дві. Одних тільки померлих володимирських єпископів та інших духовних осіб налічується кілька десятків. Деякі з підземних склепів вважаються родовими: труни в них ставилися одна на одну та подекуди навіть у два ряди.

У ранньому середньовіччі дубову труну з тілом князя або померлого з князівської родини ставили в кам’яний чи мармуровий саркофаг, який поміщали в підготовлені для цього пристінні ніші, та замуровували напівкруглою аркою з плінфи. Такі замуровані поховальні ніші називаються аркасолями – усього їх п’ять. Дві у південній стіні собору та три – у північній.

Деякі з цих ніш поруйновано пізнішими похованнями. Підлога катедри у багатьох місцях, зокрема, у вівтарі через такі поховальні перекопування втрачала первісні мозаїчні плитки, натомість інколи в неї клались навіть цеглини – плінфи іншої форми та товщини.

Впорядкуванням собору, а разом з тим церковної підлоги та гробівців зайнявся наступний владика володимирський, колишній секретар короля Сигізмунда ІІІ Йосип Баковецький, який з 1632 року (після смерті короля) призначений єпископом. Він відремонтував замочок, збудував навколо цегляну стіну, звів велику дзвіницю з годинником та чотирма дзвонами – кожен з яких мав власне ім’я – Геннадій, Дзигар, Доброголос, Починальник.

Також він облаштував підлогу Успенського собору: поверх існуючої первісно-стародавньої різноколірної та з різними геометричними формами полив’яної плитки поклав широкі квадратні плити фіолетового та темно-синього кольорів. Перед ремонтом підлоги облаштував підземні крипти, впорядкувавши поховання володимирських владик: під південною частиною собору збудував велику усипальницю та підземну каплицю Святої трійці, у якій щосуботи читалися заупокійні служби. Тут спорудив і окремий гробівець для померлого в 1613 році Іпатія Потія. З розповідей колишнього настоятеля собору, світлої пам’яті отця Ярослава Антонюка, ми дізналися, що зайти до підземелля можна кам’яними сходами з внутрішньої, південної частини собору…

З давніх хронік відомо, що у соборі знайшли спочинок двадцять волинських князів, але під час обстеження у 1886 році в аркасолях виявлено останки лише чотирьох тіл. Також Адріан Прахов та Омелян Дверницький встановили, що частину цих ніш поруйновано пізнішими похованнями.

Зокрема, у цьому ж 1886 році у північно-західній частині катедри, над аркасолею, виявлено гробницю ХVI століття. У дерев’яній обсмоленій труні знаходилися останки жінки: збереглося світле волосся, а залишки одягу та інші речі вказували на заможне походження померлої – великі фрагменти щільної шовкової тканими, якою, ймовірно, при покладанні в труну було обгорнуте тіло, великий, з тонкого мережива, білий комір круглої форми, головний убір з темного оксамиту, прошитий золотими і шовковими нитками та великим бісером, а гаптований візерунок зображав оленів. В труні візуально виявлено взуття і дзеркало, оправлене у шовкову раму, а також два золотих перстні пречудової роботи. На одному з них – невеличка овальна печатка гірського кришталю на червоній емалі з зображенням вершника з піднятим мечем, по краях – число 1570 і латинські літери A. S .K., а з внутрішнього боку – маленьке серце та ініціали А. Z. Інша прикраса виконана з тонкого золотого дроту, із прилаштованою пречудовою золотою фігуркою собаки, до якої на ланцюжку прикріплено мініатюрну гирьку, з внутрішньої сторони персня також напис латиницею sic fidus .

Збита з гробниці в минулому невідомими шукачами скарбів величезна поховальна плита з чорного мармуру з написами польською мовою, котра лежала на підлозі, підтверджувала здогади дослідників, що це поховання Анни Сангушко-Коширської. За твердженням тогочасних дослідників, тріснуту плиту по частинах перенесено до підземної Троїцької церкви та покладено поруч з трунами єпископів. Місця у цій великій підземній гробниці та каплиці і досі є достатньо. Крипта довжиною майже тринадцять метрів тягнеться з південної частини собору до північної. Під стінами стоять просмолені труни священників та багатих прихожан, присипані товстим шаром піску, аби захистити їх від сирості. З північної частини церкви також є велика крипта, колись з’єднана вузьким коридором з основною, але у 1899 році, під час великої відбудови соборної церкви, цей прохід нібито засипали та замурували. Поруч з великою гробницею знаходиться підземна каплиця Святої Трійці, змурована з цегли й вбудована у архітектурну складову підземелля. В ній розміщено труну з тілом Іпатія Потія.

У каплиці також знаходяться останки заможних володимирських жінок, які при житті були учасницями унійного Братства Ікони Чудотворної Богородиці Володимирської, зокрема труна шляхтанки Катерини Хмелевської, котра перед смертю щедро обдарувала Успенський собор та заповіла поховати себе перед образом Матері Божої Ченстоховської. Ця ікона була тогочасною копією, можливо, ХV чи ХVІ століття, писана з чудотворного образу, вона знаходилася у підземній каплиці. До речі, у складеному в 1987 році переліку сакральних святинь, які знаходилися в Успенському соборі, записані дві ікони, копії з чудотворної Ченстоховської Богородиці. Можливо, саме ця ікона ще й досі схована у підземних переходах катедри, але нам про це нічого не відомо…

Фото з альбому до археологічної поїздки професора Адріана Прахова на Волинь у 1886 році.

Володимир СТЕМКОВСЬКИЙ,
директор Володимирського історичного музею імені Омеляна Дверницького

Волинські