Він був одним із кращих: ковельчани провели в останню земну дорогу молодого воїна Назара Кіперчука

28 лютого 2026 р. 22:25

28 лютого 2026 р. 22:25

Йому б ще жити й жити… Але над цим чистим, уже майже весняним небом злітають чорні стрічки скорботи. Ковельська громада прощається із 22-річним добровольцем Назаром Кіперчуком — молодим хлопцем, який залишив по собі глибокий слід у серцях людей.

Про це повідомляють на веб-сайті Ковельської міськради.

Назар народився у нашому місті. Навчався у ЗОШ № 8, згодом — у Ковельському центрі професійно-технічної освіти. Захоплювався бойовим гопаком, пробував себе в різних видах спорту, шукав заняття, які були йому до душі. Мама згадує: син завжди мав сильний характер, власну думку й умів її відстоювати.

Ледве досягнувши повноліття, поїхав на заробітки до Португалії — хотів стати самостійним. Та незадовго до початку повномасштабного вторгнення повернувся додому. Уже тоді говорив, що має захищати Україну: «Хто, як не я».

У перші дні великої війни він звернувся до місцевого ТЦК із бажанням піти на фронт, однак через молодий вік його не взяли. Тоді Назар долучився до волонтерства: переганяв військові автомобілі на передову, допомагав із логістикою, евакуйовував людей із небезпечних територій у безпечніші регіони заходу України. Опікувався пораненими військовими, відвідував госпіталі, підтримував родини захисників.

Багато друзів і знайомих Назара з перших днів повномасштабної війни стали на захист України. Серед них — Почесний голова молодіжної ради міста Ковеля Олександр Філон , який загинув влітку 2023 року, а також його друг, воїн Данило з позивним «Тюр» . Зрештою Назар і сам вирішив іти на фронт.

Влітку 2025 року хлопець повідомив про це мамі: «Прийми, це мій вибір. Я чекав три роки, маю йти, бо хлопцям потрібна ротація».

На той час він працював у Києві водієм у приватній компанії. Там познайомився зі своєю коханою — Христиною з Полтавщини. Однак ні життя у столиці, ні робота, ні особисте щастя не змогли переконати його залишитися в тилу. Почуття відповідальності перед країною та побратимами стало сильнішим. Назар підписав контракт із Національною гвардією України та долучився до корпусу «Азов».

У війську він швидко знайшов своє місце. Як вправний водій доставляв провізію й спорядження на позиції, перевозив військових, допомагав облаштовувати бліндажі.

Про війну рідним розповідав небагато. Після кожного завдання писав коротко, але найважливіше: «Приїхав, живий».

Та один із виїздів на евакуацію побратимів став для Назара останнім. Автомобіль із військовими потрапив під ворожий обстріл. Водій військової частини 3009 Національної гвардії України — бригади оперативного призначення «Любарт» 1-го корпусу «Азов», солдат Назар Кіперчук отримав тяжкі поранення. Його серце зупинилося 24 лютого поблизу населеного пункту Чернігівка Покровського району Донецької області.

Сотні людей прийшли подякувати Герою за його мужність, самовідданість і любов до України.

«Є моменти, коли слова безсилі. Коли батьки втрачають дитину, жодні слова не здатні полегшити їхній біль. Назару Кіперчуку було лише 22. У цьому віці зазвичай будують плани, мріють, шукають свій шлях. Та Назар зробив дорослий і свідомий вибір — стати на захист України.

Висловлюю щирі співчуття мамі Ірині, татові Олександру, брату Владиславу з сім’єю, коханій дівчині Христині, бабусям Фаїні Василівні та Олені Адамівні, дідусеві Борису Михайловичу, хрещеним батькам, усім рідним і близьким Назара», — сказав під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка .

Приїхав попрощатися зі своїм другом побратим, командир одного з підрозділів Національної гвардії України Данило з позивним «Тюр».

«Назар був для нас не просто другом, побратимом — це частина нашої сім’ї. Він виконував найскладніші завдання на фронті. На нього завжди розраховували і знали: він приїде — і всі повернуться з позицій. Назар врятував багато життів. Він був одним із кращих побратимів. Він залишається з нами — не лише в пам’яті, а й у наших справах. Ми доведемо цю справу до кінця. Будемо виконувати завдання до останнього, так, як це робив Назар. Вибачте, що не вберегли», — поділився Данило.

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна пам’ять і слава Герою.

Волинські