вологість:
тиск:
вітер:
Кроки в лікарняному коридорі
01 березня 2026 р. 20:50
01 березня 2026 р. 20:50
Він дивився, як сонячна смужка лягає на підлогу палати, і думав: іноді любов приходить не з першого погляду…
Напередодні відправлення він боявся лише одного – що не встигне пожити «як усі». Тому й зайшов того вечора в переповнену кав’ярню – без настрою, без плану, просто щоб бути серед людей
Вона попросила дозволу сісти за його столик – інших місць не було.
– Ви теж не любите прощання? – раптом запитала.
Він усміхнувся:
– А це так помітно?
Вони проговорили до самого закриття. Про дитячі мрії, далекі подорожі, улюблені пісні. З нею було дивно спокійно – ніби завтра не існувало.
Коли прощалися, вона раптом міцно обійняла його.
– Повертайся, добре?
Тоді він подумав, що іноді достатньо одного вечора, щоб серце зробило свій вибір.
Вона писала йому майже щодня. Коротко, але тепло.
Аж поки одного разу повідомлення не перестали приходити.
Людина, яка не прийшла, – це не трагедія. Справжнє диво – це ті, хто тихо заходить у твоє життя… і залишається.
У лікарні він дізнався, що втратив дуже багато. Але найбільше його ранила навіть не ця звістка – а тиша після неї.
Він написав їй. Одне повідомлення. Друге. Третє. Відповіді не було.
Згодом він зрозумів: не кожен має відвагу залишитися поруч із чужим болем.
Телефон він більше не брав до рук.
… – Чай будете? – якось запитала санітарка, затримавшись біля його палати.
Так у його житті з’явилася Софія.
Вона не ставила незручних запитань і не намагалася розрадити гучними словами. Просто приносила чай. Поправляла ковдру. Інколи жартувала – незграбно, але щиро.
І одного дня він упіймав себе на думці, що слухає її кроки в коридорі. Чекає їх.
Весна прийшла непомітно. Крізь відчинене вікно тягнуло свіжістю, і світ уже не здавався таким темним.
Він випадково відкрив старі повідомлення. Перечитав обіцянку чекати – і раптом відчув не біль, а лише тихий спокій.
Минуле відпустило.
– Чого замислилися? – запитала Софія.
– Думаю, що життя іноді дуже дивно все розставляє.
Вона усміхнулася:
– Воно просто забирає зайвих людей.
Він подивився на неї – і зрозумів, що правда не завжди звучить голосно.
Телефон він вимкнув. Бо раптом стало очевидно: людина, яка не прийшла, – це не трагедія. Справжнє диво – це ті, хто тихо заходить у твоє життя… і залишається.
Він дивився, як сонячна смужка лягає на підлогу палати, і думав: іноді любов приходить не з першого погляду.
…Вона приходить кроками по лікарняному коридору – і вже нікуди не йде.
Василина ПИСАНКА.
Джерело: www.volyn.com.ua
Новини рубріки
На Волині міська новорічна ялинка простояла до весни (Відео)
01 березня 2026 р. 21:51
На Волині чоловік ввозив авто під виглядом гумдопомоги - як його покарали
01 березня 2026 р. 21:35
Земля біля будинку: що буде, якщо її не приватизувати
01 березня 2026 р. 21:22