100 років Володимирському фаховому коледжу: традиції, інновації, люди

03 березня 2026 р. 12:36

03 березня 2026 р. 12:36

Володимирський фаховий коледж відзначає сторіччя від дня заснування. Упродовж цих років навчальний заклад пройшов шлях від ремісничої школи до сучасного коледжу, готуючи фахівців для сільського господарства та суміжних галузей. Його історія переплетена з історією міста, країни та освіти загалом. За цей час заклад підготував тисячі фахівців, серед яких міські голови, судді, прокурори, науковці, аграрії, фермери та відомі підприємці. Водночас пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну, завжди залишатиметься в серцях колективу та студентів.

► ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС

Усе починалося з ремісничої школи

Історія Володимирського фахового коледжу бере початок у 1920-х роках, коли Волинь перебувала у складі Польщі. У 1925 році, після ухвалення на сеймі закону про земельну реформу за ініціативи львівського воєводи Владислава Грабовського, постала потреба у підготовці кадрів для сільського господарства. Саме тоді в Володимирі створено ремісничу школу, що розмістилася на вулиці Конституції 17 березня.

За архівними даними від 20 квітня 1926 року, у школі навчалося 48 вихованців, які проживали в гуртожитку. Частину з них фінансово підтримували місцеві органи влади: за чотирьох оплачував повітовий сеймик, ще четверо сплачували половину вартості навчання, один учень отримував часткову допомогу від сеймику міста Устилуга. П’ятеро навчалися безплатно, решта – за повну оплату. У 1937 році ремісничу школу перевели до новозбудованого приміщення на вулиці Віленській, 1 (нині корпус № 3). У розпорядженні закладу були чотири класні кімнати, актовий зал, навчальна майстерня та кузня. Школа працювала шість днів на тиждень – з 18.00 до 21.30, що дозволяло поєднувати навчання з роботою. Керівником закладу був Тадеуш Ігнатович.

Освітня реформа 1938 року в Польщі змінила статус навчального закладу – він став технічною гімназією з трирічним терміном навчання. Випускники могли продовжити освіту в ліцеї та здобути кваліфікацію техніка-механіка чи техніка-електрика. Проте вже за рік вибухнула Друга світова війна. Після вересневих подій 1939 року Західна Україна увійшла до складу УРСР, і навчання у гімназії відновилося за нових історичних умов.

У лютому 1940 року заклад перейменовано на технікум механізації сільського господарства. Розпочалася підготовка техніків-механіків для аграрної галузі. Проте мирні плани зруйнувала війна.

У грудні 1944 року постановою Ради Народних Комісарів УРСР діяльність технікуму відновлено. Під керівництвом директора Івана Резніченка ентузіасти буквально з попелу відроджували його: збирали обладнання, ремонтували приміщення, організовували підготовчі курси. У перший післявоєнний навчальний рік тут навчалося 14 студентів основного курсу та 35 слухачів підготовчого відділення. Матеріальна база була вкрай скромною: сім аудиторій, кілька токарних верстатів, довоєнний трактор та дві зношені вантажівки.

Упродовж наступних десятиліть технікум розвивався й міцнів. У 1950 році відкрито заочне відділення, розпочалося розширення матеріально-технічної бази. У 1954 році збудовано перший гуртожиток на 70 місць, у 1958 – типову майстерню, площею 1610 квадратних метрів. У 1960–1970-х роках введено в експлуатацію гуртожитки №2 і №3, спортзал, їдальню, навчальні корпуси загальною площею понад три тисячі квадратних метрів.

9 серпня 1966 року відкрито гідромеліоративне відділення, а заклад перейменовано на технікум гідромеліорації і механізації сільського господарства. У 1992 році він став сільськогосподарським технікумом, згодом – коледжем. Від 2005 року його очолює кандидат технічних наук Олександр Коновалюк. Тут відкрито сучасну спеціальність «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів», проведено ліцензування нових освітніх програм.

► ІНТЕРВ’Ю З ДИРЕКТОРОМ

Поєднуючи традиції з сучасними освітніми підходами

– Олександре Васильовичу, насамперед хотілося б дізнатися, які ключові етапи вважаєте визначальними для становлення коледжу?

– До таких я б відніс розширення переліку спеціальностей і постійне реагування на потреби часу. Саме здатність змінюватися разом із країною дозволила закладу пройти столітній шлях і залишатися затребуваним. Так, на початках це була реміснича школа, на базі якої створено технікум. У 1960-х роках запроваджено підготовку фахівців з електрифікації сільського господарства та гідромеліорації. На той час це були перспективні й інноваційні напрями. Більше того, на базі «учгоспу» діяв один із найкращих в Україні гідромеліоративних полігонів.

– Що, на вашу думку, було найціннішим у період, коли заклад мав статус технікуму, і що з цього вдалося зберегти?

– Інакшим було ставлення держави до освіти. Їй приділяли значну увагу, технікум мав належне фінансування, розвивав матеріально-технічну базу. Студенти могли працювати з реальною технікою, проходити практику, здобувати ґрунтовні знання. Освіта тоді розглядалася як стратегічна інвестиція у розвиток держави. На жаль, після розпаду СРСР ситуація змінилася, і не в найкращий бік. Фінансування скоротилося, багато навчальних закладів опинилися перед викликом виживання. Позитивні зрушення відчули лише з 2017 року, коли держава знову почала звертати увагу на професійну освіту. Згодом важливим кроком стала постанова уряду, ухвалена торік, щодо відновлення матеріально-технічної бази коледжів та університетів. Одразу скористалися цією можливістю й подалися на конкурс. Перемога в грантовій програмі дозволяє залучити вісім мільйонів гривень на створення навчально-практичного центру з технічного сервісу автотракторної техніки.

– Перехід від технікуму до коледжу – що це дало?

– Це був крок уперед у статусному й професійному вимірі. Для викладачів означав не лише зміну назви закладу, а й конкретні поліпшення, зокрема, зросло фінансування за рахунок відповідної надбавки. Для студентів це передусім престиж. Диплом коледжу сприймається вагоміше, відкриває ширші можливості для продовження навчання у закладах вищої освіти, підсилює конкурентоспроможність на ринку праці.

– Якими досягненнями закладу за останні роки особливо пишаєтеся?

– Одним із основних вважаю те, що першими в Україні серед аграрних закладів освіти розпочали співпрацю із закордонними партнерами. Це був важливий крок, який відкрив новий рівень професійної комунікації та розвитку. У рамках цієї співпраці не лише обмінювалися досвідом, методиками підготовки фахівців, а й організували кілька спільних навчальних конференцій у Польщі та Україні. У рамках грантової програми Японія передала нам сучасний трактор, який на стадії оформлення. Для аграрного закладу це реальний інструмент для практичної підготовки студентів.

– Як поєднуються традиції з сучасними освітніми підходами?

– Насправді це дуже органічне поєднання. Матеріально-технічна база, створена ще в минулому столітті, значною мірою збережена й активно використовується в освітньому процесі. Це майстерні, лабораторії, навчальні корпуси – усе те, що формувалося десятиліттями й було побудоване з розрахунком на практичну підготовку. Водночас традиційна практична складова доповнюється сучасними підходами: оновлюються програми, впроваджуються нові стандарти, використовується сучасне обладнання, цифрові технології.

– Чи підтримує коледж зв’язок з випускниками?

– Ми не лише не забуваємо про наших випускників, а й активно співпрацюємо з ними та іншими аграріями. Колишні студенти повертаються до рідного закладу вже як партнери, роботодавці, меценати. Зокрема, відомий волинський аграрій Анатолій Вітрук завжди підтримує ініціативи коледжу. Під час облаштування нової лабораторії допоміг із фінансуванням. Постійно долучається до співпраці й директор ТзОВ «Луга» Федір Ляснік. Вагомий внесок зробив і Валерій Діброва, який допоміг із перекриттям даху виробничого приміщення. А директор ТзОВ «Аміла» Роман Микитюк передав вантажний автомобіль марки IVECO та комбайн, які використовуються в навчальному процесі.

– Яким бачите заклад у найближчі 10–20 років?

– Переконаний: коледж стане сучасним і конкурентоспроможним навчальним закладом. Основу цього складе оновлена матеріально-технічна база, яка дозволить студентам здобувати освіту на рівні найкращих європейських стандартів.

– Які особисті плани на майбутнє?

– Робота керівника потребує багато часу й повної самовіддачі. За понад двадцять років на посаді був у повноцінній відпустці лише тричі. Практично весь час – на роботі. Але, як і кожна людина, маю захоплення. Люблю рибалити, маю пасіку. Це те, що дає можливість перезавантажитися. По гриби якщо й вибираюся, то переважно з колегами – це вже радше поєднання відпочинку і спілкування. А от з вудкою торік вдалося посидіти лише раз. Прийняв для себе виважене рішення – зосередитися на викладацькій роботі. Хочу більше часу приділяти студентам, передавати їм досвід, знання, напрацювання. Сподіваюся знайти більше часу для родини, для пасіки, для тихих ранків на риболовлі.

– Ваші побажання з нагоди ювілею коледжу?

– Щоб держава нарешті змінила ставлення до освіти. Коледжу бажаю, щоб зростала матеріально-технічна база, додавалися нові спеціальності, щоб студенти здобували сучасні знання, а викладачі могли реалізовувати свій потенціал сповна. Хочу, щоб заклад залишався місцем, де поєднуються давні традиції й інновації, щоб і надалі готував справжніх професіоналів для розвитку держави. Та головне, аби у країні настав мир і працівники коледжу, які боронять країну, повернулися живими.

Після навчання знову у коледж – викладати

Чимало випускників коледжу обрали викладацьку діяльність, залишившись у рідних стінах після завершення навчання.

Заступниця директора коледжу Наталія Матусевич.

«З юних літ мріяла вступити до педколеджу. Проте рідні порадили обрати технікум механізації та гідромеліорації. Переконували, що згодом зможу продовжити навчання в аграрній академії, а така освіта вважалася престижною. Я прислухалася до їхньої поради і не шкодую про це. Працювати в коледжі почала не одразу. Та це місце стало важливою частиною життя. Тут зростала професійно, навчалася, ділилася власними знаннями. Моїм наставником і керівником був Георгій Клачук – людина, яка віддала коледжу багато сил, натхнення й праці. Найбільшою цінністю закладу завжди були й залишаються здобувачі освіти та педагогічний колектив. Щиро хочеться, щоб держава нарешті звернула належну увагу на освіту. Попри зміну назви та статусу закладу, питання фінансування й досі залишається болючим. Водночас коледж продовжує розвиватися, зберігаючи традиції».

Завідувачка відділенням загально-освітньої підготовки Надія Шемчук, за плечима якої понад 26 років роботи у коледжі:

«Це був перший випуск землевпорядників, і я, юна та щаслива, раділа, що нарешті розірвала нашу вчительську родинну династію. Спеціально вступила на землевпорядкування, аби не стати вчителькою, але доля мала інші плани. Спочатку повернулася у коледж на посаді вахтерки, згодом почала викладати землевпорядкування. Нині викладаю геодезію й очолюю відділення загально-освітньої підготовки. Найцінніші уроки отримала на заняттях зі спецдисциплін, на яких викладачі навчали, що помилки робить кожен, головне – робити висновки, не зупинятися на досягнутому».

Старший викладач дисциплін «електроматеріалознавство», «електропостачання сільського господарства» Олег Ковальчук:

«Для мене коледж – не просто навчальний заклад, а ціла епоха, сповнена подій, людей і професійних звершень. Саме тут розпочався мій шлях у велику професію. Закінчивши коледж з відзнакою, вступив до університету «Львівська політехніка» на спеціальність «електричні системи та мережі», прагнучи поглибити знання та вдосконалити фахову майстерність. Професійну діяльність розпочинав на одному з підприємств, працюючи вахтовим методом. Із 8 вересня 1991 року пов’язав свою долю з коледжем. Відтоді минули роки наполегливої праці, навчання й наставництва. Озираючись у минуле, найбільшим своїм досягненням вважаю успіхи вихованців. 75 відсотків працівників Володимирської філії ПрАТ «Волиньобленерго» – мої колишні студенти. Коли бачиш успіхи своїх студентів, їхню впевненість і професійні здобутки, усвідомлюєш: твоя праця була недаремною. І саме це відчуття, мабуть, найвища нагорода для викладача».

Інженер-педагог дисципліни «сільськогосподарські машини, сучасна сільськогосподарська техніка» Сергій Хом’як:

«Пригадую, як у школі вчителі жартома чи, можливо, серйозно говорили: підеш навчатися в технікум, потім вступиш до університету й повернешся викладати. Тоді я твердо пообіцяв собі, що цього не станеться. Та життя виявилося непередбачуваним. Завдяки викладачам, які тепер є моїми колегами, коледж став для мене справжнім стартом у життя. А одним із найбільших здобутків вважаю самодисципліну, яку виховали в мені роки навчання й праці в цих стінах».

Старший викладач спеціальностей «матеріалознавство і ТКМ, конструкційні та електротехнічні матеріали», голова профспілки, Тихін Балла:

«Я найстарший викладач коледжу й водночас голова профспілки. Після закінчення Львівського лісотехнічного інституту у 1976 році мав намір поїхати працювати до Казахстану. Манив новий край, нові можливості. Та доля розпорядилася інакше. Із моїх сімдесяти двох – майже пів століття присвячено навчанню та вихованню молоді. За цей час змінювалися покоління студентів, освітні підходи, вимоги, але незмінним залишалося бажання передавати знання й досвід. Переконаний: студенти повинні бути обізнаними, допитливими й постійно прагнути розвитку. Світ стрімко змінюється, і лише той, хто готовий навчатися впродовж життя, здатен упевнено крокувати вперед».

Викладач предмету «механізація сільського господарства» Іван Свиридюк:

«Після закінчення школи мріяв стати лікарем – хотів допомагати людям, рятувати життя. Але життєва дорога може мати несподівані повороти. Після коледжу вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування. Замість того щоб лікувати людей, почав «лікувати» машини. Викладацькою діяльністю займаюся відносно недовго, проте маю з чим порівняти. Сучасна молодь відрізняється від тієї, яку починав навчати у 2011 році. Тодішні студенти здавалися більш зосередженими й цілеспрямованими. Можливо, на зміни вплинули державна політика у сфері освіти, невизначеність професійних перспектив, а також стрімкий розвиток технологій – смартфони та соціальні мережі, яким молоді люди інколи присвячують по 12–13 годин на добу. Та попри всі виклики часу, переконаний: усе змінюється. Кожне покоління має свої особливості, сильні сторони й свої випробування. Вірю, що з часом молодь ще глибше усвідомить цінність знань і фаховості. А наш коледж і надалі, ще не одне століття, готуватиме висококваліфікованих спеціалістів, які розбудовуватимуть Україну та працюватимуть на її майбутнє».

Гордиться коледж своїми випускниками

Агротехнічний коледж став стартовим майданчиком для багатьох успішних і знаних особистостей.

Його впускником є чинний володимирський міський голова Ігор Пальонка, який навчався на відділенні механізації у 1994–1998 роках. Високих державних вершин досяг Петро Філюк – суддя Конституційного Суду України.

Серед відомих правників – Андрій Гіль, екс-прокурор Волинської області, а також Юрій Береза – прокурор Виноградівського відділу Берегівської прокуратури, Олександр Родзенюк – начальник Нововолинського відділу Володимирської окружної прокуратури. Гідно представляють правоохоронну сферу й інші випускники. Ігор Оласюк – начальник сектору Служби освітньої безпеки (2024), майор поліції, який несе службу в ізоляторі тимчасового тримання №2 управління Національної поліції у області. Колишній випускник Олексій Ніколайчук у 2016–2020 роках працював у Генеральній прокуратурі України, долучаючись до розслідування справ стратегічного значення для держави, а з 2020 року обіймає посаду старшого слідчого управління бюро розслідувань у місті Львові. У сфері адвокатури відома Анастасія Акімова – членкиня Комітету з питань цивільного права і процесу Національної асоціації адвокатів України.

Свого часу навчалися у коледжі Олександр Ковальчук – міський голова Ківерців, Ярослав Ковалюк – головний інженер КП «Володимирводоканал», заслужений працівник сфери послуг України.

Відомими науковцями стали Анатолій Приходько – професор кафедри технології Придніпровської академії будівництва та архітектури, Станіслав Ковальчук – науковий співробітник університету біоресурсів і природокористування України, доктор філософії. З числа відомих місцевих господарників навчалися у тоді ще технікумі директори ТзОВ «Прогрес» і «Луга» Анатолій Вітрук та Федір Ляснік. Випускником закладу, який присвятив себе служінню Богу, є священник собору Різдва Христового ПЦУ та капелан Юрій Бігун.

Імена Героїв назавжди в історії навчального закладу

Російсько-українська війна забрала життя його випускників – мужніх захисників, які стали на захист держави й віддали за неї найдорожче – власне життя.

Серед них: Богдан Гороцюк, Артем Рудий, Юрій Град, Сергій Ляшенко, Микола Власюк, Юрій Гимза, Микола Бондарук, Дмитро Колесніков, Михайло Ілляшук, Сергій Гребенюк, Іван Антонюк, Олексій Мітяйкін, Сергій Гавура, Олександр Августін, Микола Хорощук, Андрій Саліга, Віктор Майоренко, Герой України Володимир Голядинець, Віталій Последов, Сергій Протасов, Степан Гулечко, Олександр Смідюк, Анатолій Левончук, Андрій Нехай, Андрій Ходаковський, Павло Шумчук, Володимир Кушнерик, Віктор Ткачук, Володимир Калашнюк, Сергій Дудюк, Павло Дрозд, Олексій Шуфрун, Юрій Глусь, Руслан Кулеша, Юрій Пелех, Юрій Борисов, Артем Шевчук, Богдан Дубенчук, Петро Григор’єв, Едуард Драчов, Василь Гордіюк та Василь Солодуха.

Їхні імена назавжди вписані в історію навчального закладу та в серця викладачів, студентів і громади. Вони були різними – мрійниками й прагматиками, механіками, інженерами, фахівцями своєї справи. Але в час випробування всі стали воїнами. Вічна слава і світла пам’ять полеглим Героям.

Сторічна історія коледжу триває. Вона твориться щоденно – у навчальних аудиторіях і лабораторіях, у наполегливій праці викладачів і старанні студентів, у спільних досягненнях, перемогах і нових звершеннях. За сто років змінювалися покоління, назви й статус закладу, удосконалювалися освітні програми, але незмінним залишалося відданість справі та прагнення готувати фахівців, потрібних Україні. Коледж упевнено дивиться в майбутнє, спираючись на славні традиції, професіоналізм педагогічного колективу та енергію молоді. І поки в його стінах звучить студентський сміх, народжуються мрії й формується характер – його історія писатиметься далі.

Жанна БІЛОЦЬКА

Волинські