Від епохи рахівниць – до сучасних технологій

05 березня 2026 р. 16:22

05 березня 2026 р. 16:22

За її плечима – понад пів століття щоденної праці, наповненої відповідальністю, досвідом і відданістю. З них сорок два роки вона присвятила водоканалу – підприємству, яке стало для неї не просто місцем роботи, а частиною життя. Ганна Корнійчук з тих людей, що знає роботу підприємства до найменших деталей: від першого робочого дня до сьогоднішніх викликів. І сьогодні, 5 березня, вона святкує свій ювілей.

– Мій трудовий шлях розпочався з фрезерувальниці Дніпровського машинобудівного заводу – у 1974 році приїхала туди на практику після закінчення училища, – згадує контролерка «КП «Володимирводоканал» Ганна Вальдемарівна. – То були перші кроки у великому виробничому світі, де кожен день вимагав точності, витримки й відповідальності.

Згодом доля привела її до Луцька – на підшипниковий завод, де продовжила працювати, набираючись досвіду та професійної впевненості. А вже у 1984 році трудова стежка пролягла до комбінату комунальних підприємств, який тоді об’єднував усі комунальні господарства міста, утім числі й водозабір.

– Мене призначили контролеркою, – розповідає вона. – Так розпочався довгий і відповідальний шлях у сфері комунального господарства. Робота вимагала уважності до деталей, спілкування з людьми та глибокого розуміння системи, що забезпечує місто водою. Саме тут роки наполегливої праці поступово складалися у досвід, який згодом став безцінним для підприємства.

Вона з особливою теплотою пригадує перші дні на підприємстві, керівником якого був Олександр Власюк, – відповідальні, сповнені нових знань і відкриттів. Тоді Ганна старанно вникала у кожну деталь, намагалася зрозуміти всі тонкощі роботи, аби не підвести ні колег, ні людей, для яких щодня працювало підприємство. Зізнається, вчилася наполегливо й сумлінно, часто переживала, чи все зробить правильно, чи впорається з обов’язками. Адже нова справа вимагала не лише знань, а й внутрішньої впевненості. Та найбільшою опорою став колектив. Досвідчені працівники охоче ділилися знаннями, підказували, підтримували. Саме ця щира взаємодопомога допомогла швидко стати частиною команди й відчути, що вона – на своєму місці.

– Пригадую, як збудували приміщення нинішньої контори… На той час, у 1987 році, ККП вже розформували і утворилася дільниця з експлуатації споруд водопровідно-каналізаційного господарства. Ми, працівники, самі наводили лад: віддирали штукатурку з підлоги, мили вікна, висаджували клумби, дерева, – з ностальгією розповідає контролерка.

У тих спогадах – особлива теплота. То був час, коли колектив був справжньою родиною, коли кожен відчував відповідальність не лише за свою ділянку роботи, а й за спільний дім. Не чекали сторонньої допомоги – бралися до справи разом, з ентузіазмом. Так крок за кроком народжувалася не просто контора, а простір, у який вкладали працю, турботу й частинку душі. І, можливо, саме тому ці стіни для неї – не просто приміщення, а місце, де минули роки наполегливої праці, людської підтримки та щирої спільності.

До обов’язків Ганни Вальдемарівни належав контроль за споживанням води житловими кооперативами, а також численними підприємствами, яких у місті було значно більше, ніж нині. Це була клопітка й відповідальна робота: перевірка показників, звіряння обсягів, уважність до кожної цифри. Від точності цих розрахунків залежали не лише фінансові показники підприємства, а й стабільність водопостачання. І вона одна виконувала усю роботу.

– Тоді не було комп’ютерів, усі дані вносили до журналів, рахували на рахівницях, – з усмішкою згадує пані Ганна. – Якби тепер дівчата так працювали, у кабінеті стояв би суцільний гуркіт від тих рахівниць. То була епоха, коли точність залежала не від техніки, а від людської уважності. І цей досвід навчив мене дисципліни, витримки та відповідальності за кожну внесену цифру.

Час невпинно минав, разом із ним змінювалася сама система роботи. На зміну рахівницям і товстим журналам прийшли сучасні технології – комп’ютери значно полегшили облік, пришвидшили розрахунки, зробили процеси точнішими. У будинках почали встановлювати лічильники, і контроль споживання води вийшов на новий рівень. Згодом до міської мережі додалися й навколишні села – а це сотні нових споживачів, додаткові маршрути, нові виклики.

– Тут одним контролером не обійтися, – зауважує Ганна Вальдемарівна. – Адже на кожного припадає по кілька тисяч споживачів. На жаль, серед них трапляються недобросовісні – ті, хто не лише порушує закон, а й дозволяє собі грубу поведінку, коли виявляємо порушення. А їх, порушень, чимало. Йдеться насамперед про незаконне споживання – спроби обійти систему обліку водопостачання, зменшити показники або втрутитися в роботу лічильників. За кожним таким випадком – додаткова перевірка, складання актів, роз’яснення, інколи й непрості розмови.

Окрім того, після приєднання шести сіл значно додалося роботи – тепер під контролем опинилися облікові засоби сотень господарств. І якщо в місті лічильники здебільшого встановлені в приміщеннях, то в селах вони переважно розташовані у колодязях. А це – постійна вологість, перепади температур, зимові морози. У таких умовах прилади нерідко виходять з ладу, що створює додаткові труднощі як для споживачів, так і для контролерів.

– Ми неодноразово рекомендували встановлювати мокроходи – лічильники, які краще пристосовані до роботи у вологому середовищі, – пояснює Ганна Вальдемарівна. – Та, на жаль, не всі дослухаються.

І знову ж таки, за кожною подібною ситуацією стоїть додаткова відповідальність і час. Проте попри труднощі, робота триває – уважно, послідовно, з розумінням того, що порядок в обліку починається з відповідального ставлення кожного.

На запитання, що є найскладнішим у роботі, Ганна Корнійчук зізнається відверто: найважче – робота з людьми, тут доводиться бути не лише уважною і принциповою, а й стриманою. Та попри всі труднощі, вона щиро любить свою справу. Любить людей, яких знає вже багато років і які, своєю чергою, добре знають її. За десятиліття праці між ними склалися не просто робочі стосунки, а взаємна повага й довіра.

Цінує колектив, до якого звикла. Хоча багато колег уже завершили трудовий шлях, пам’ять про спільні роки, підтримку й пережиті разом будні залишається. І, мабуть, саме це – людське тепло й відчуття причетності – роблять її роботу не просто професією, а частиною життя.

Жанна БІЛОЦЬКА

Волинські