Знаний волинський аграрій Віталій ЗАРЕМБА: «Завжди пам’ятай про те, що дорогою, якою йдеш угору, можливо доведеться повертатися назад…»

07 березня 2026 р. 15:23

07 березня 2026 р. 15:23

«Вважаю, що доля була моїм надійним супутником у житті».

Таке життєве кредо голови СГТОВ «Романів», заслуженого працівника сільського господарства України Віталія Заремби, знаного аграрія не тільки на теренах Волинського краю, якому другий день березня подарував платиновий ювілей – 70 років

Так, Віталію Зарембі – 70! Хоча ювілей, ми розуміємо, лише певний набір цифр, а далі річка життя не буде мілкішою, а стане ще більш повноводною, збагаченою мудрістю прожитих років.

Віталій Миколайович у сільському господарстві , як з усмішкою зізнається, – з малечих літ, і ніколи не приховував, що він – дитина села. Мав тягу до знань і наполегливо вчився. Закінчив Рівненський сільськогосподарський технікум, у 1987 році – Львівський політехнічний інститут. У 24 роки став головою колгоспу у Чарукові Луцького району, починаючи з 1982-го, керував романівським господарством. Має майже 50 років трудового стажу, 15 із них – на чиновницьких посадах у Волинській ОДА. Ніколи не прагнув, як каже, перескочити через себе, і завжди радо повертався на романівські простори.

За мудрість, чесність, порядність, підтримку і допомогу люди йому довіряли і довіряють, поважали і поважають. Бо побачили, що хто не лінується і добросовісно працює, у того й життя змінилося на краще.

Усі в Романові знають, як Віталій Заремба безкорисливо дбає про соціальну сферу села, про дошкільнят і школярів, простих людей, хоче бачити їх усіх заможними і щасливими.

Сьогодні господарські турботи романівського голови тісно переплелися з військовими. Сторінку мирного щасливого життя перекреслила війна, змінила плани, внесла корективи. Тепер керівник товариства зі своєю командою плани втілюють у життя, допомагають ЗСУ, фронту, військовим частинам. На часі вирішується питання придбання автомобіля військовим.

– Боляче до сліз усвідомлювати події, що сьогодні відбуваються у нашій рідній Україні. російська агресія покалічила багато доль, забрала життя людей, змінила плани. Поповнили лави ЗСУ і працівники нашого господарства. На жаль, маємо і гіркі втрати. Це дуже болюча тема. У пошані схиляю голову перед тими, хто віддав своє життя за Україну, і тими, хто зараз мужньо її захищає, – з глибини душі линуть слова романівського аграрія.

…Відомий фундатор наукової педагогіки Ян Коменський говорив, що тільки те в людині міцне і надійне, що всмоктується в її характер із дитинства, в першу пору життя. Смак хліборобської праці Віталій Заремба пізнав ще з дитинства, бо зростав у простій селянській родині в селі Іскра Рівненського району Рівненської області, де батьки – Микола та Софія Заремби – трудилися зрання і до смеркання, а їх не по літах дорослий син мав свої господарські обов’язки, допомагаючи їм.

Як приємно було взяти вранці в руки мотику, вийти на город, нагнутися і обробити рослинку, дати їй життя.

І вони, оті надзвичайно дорогі літа, проведені в батьківській оселі, і донині колишуть душу мудрого керівника, хлібороба, людини далекоглядної і цілеспрямованої. Чомусь запали в душу слова, сказані ним: «Як приємно було взяти вранці в руки мотику, вийти на город, нагнутися і обробити рослинку, дати їй життя. Від цих приємних спогадів нікуди не втечеш, не заховаєшся, а я й не прагну цього, бо вони для мене – дорогі й рідні».

– Віталію Миколайовичу, а хто ще, крім батьків, зіграв значну роль у Вашому житті?

– Своєму професійному зростанню, непростій науці життя завдячую прекрасній неординарній людині, свого часу першому губернатору Волині, представнику Президента України у Волинській області – Володимиру Івановичу Блаженчуку, який розгледів у мені потенціал і з місця голови колгоспу запросив на посаду заступника представника Президента в області. Це було у 1992 році. Завжди велику підтримку і надійне плече відчував і відчуваю від дружини – Алли Модестівни, за що їй велика вдячність.

– А коли усвідомили сенс слів: «Хвала рукам, що пахнуть хлібом?»

– Напевне, коли по-справжньому відчув смак хліборобської праці. Це почуття супроводжує мене й понині, але переконаний, що з самого початку своєї трудової діяльності хотів працювати, хоча толком у галузі сільського господарства мало що й знав. Відчував, що це – наука, яка вимагає творчого підходу. Тому тут є себе в чому проявити. «Хвала рукам, що пахнуть хлібом» – це той самій селянин, хто біля плуга, тваринник – на фермі, члени буряківничої ланки – під пекучим літнім сонцем, які віддавалися праці сповна, раділи здобуткам, старалися, щоб було краще.

– Пане Віталію, з висоти Ваших 70-ти років, що вкладаєте у слово ЩАСТЯ?

– Щастя – поняття велике і багатогранне. І кожна людина його відчуває і сприймає по-своєму. Ще древні мудреці констатували просту життєву істину: неможливо бути щасливим в оточенні нещасливих людей. Прагнення наповнити цей світ добром і милосердям, любов’ю та повагою один до одного, серцем і душею відчувати стан іншої людини, вчасно підставити плече і допомогти – властиве не кожному. Такі почуття треба закладати дитині ще перших кроків життя, з тої пори, коли допитливі оченята хочуть все побачити і почути. Щастя точно не у великій кількості грошей, а у вмінні ними розпорядитися, спрямувати у правильне русло. І завжди потрібно пам’ятати, що коли ідеш по дорозі, то треба нею повертатися назад, піднімаєшся вгору – опускатися вниз, коли просто прошкуєш – також треба повертатися до своїх витоків. При будь-яких обставинах потрібно бути людиною.

– Так, а що найбільше Ви цінуєте в людях?

– Віру в себе. Ще з початку своєї трудової діяльності намагався завжди підтримати людину, вдихнути в неї надію, що вона може змінити життя на краще. І коли бачив, що вона змінюється, перероджується – я радів цьому. Мені було і є приємно, коли людина досягає успіху і дякує за допомогу.

– До свого життєвого поля ви додали ще одну весну… З хліборобською відданістю матінці-землі, з надіями і сподіваннями. Скажіть, чи ж вдалося вам прожите життя?

– Вдалося у повному обсязі, реалізувався у повному змісті. Вдячний долі і Всевишньому за своїх трудолюбивих батьків, які своєю хліборобською мудрістю дали мені путівку в життя. Вдячний, що в добрий час зустрів свою надійну половинку – Аллу Модестівну, яка стала моєю дружиною, матір’ю наших прекрасних доньок, бабусею улюбленої внучки Маргарити, якою дуже тішимося, другом і порадником. Живемо за принципом взаємної підтримки невеличкої, але дружної сім’ї.

Перша сторінка «Волині» за 4 березня з публікацією про Віталія Зарембу. Фотоскрін: Газета «Волинь».

– Коли б можна було прокрутити стрічку життя назад, що Ви підправили б чи навіть викреслили?

– А я нічого не хотів би поміняти. Якщо не вбив, не вкрав, не зрадив, то, вважаю, що доля була моїм надійним супутником у житті. Отож, ні за чим не жалкую.

Колектив газети «Волинь» надсилає вам, шановний Віталію Миколайовичу, щирі вітання. Вдячні вам за розуміння і підтримку. Нехай Всевишній дарує вам багато світлих і щасливих подій безумовно на мирній і рідній землі, про які буде приємно згадувати. Добрих вам засівів, рясних сходів, щедрих ужинків! З ювілеєм!

Ніна КОСТРУБА .

Зараз також читають: Журналістка з Волині: «Замість пошани – вкрадені квіти…» .

Волинські