Наймолодший голова громади Волині та України не боїться сідати в трактор, щоб розчистити сніг

07 березня 2026 р. 19:10

07 березня 2026 р. 19:10

«Я виріс у селі. Розчистити дорогу – це нормальна чоловіча робота».

У Поромівській територіальній громаді Володимирського району Волинської області зима приходить не лише зі снігом, а й з перевіркою на міцність. Дороги перемітає так, що за ніч вони зникають під білою ковдрою, шкільні автобуси ризикують не виїхати, а «швидка» – не встигнути. І тоді за кермо трактора сідає голова громади. Олегові Савчуку – лише 30. Серед 1 436 громад України він – наймолодший голова. Та коли бачиш його в кабінеті, де на столі акуратно складені документи з освіти, медицини й бюджету, а поруч – телефон, який розривається, розумієш: тут не про вік. Тут – про відповідальність

«Якщо не береш відповідальність – за тебе вирішать інші»

Нинішньої зими, коли заметіль скувала дороги, Олег Савчук сів у трактор і поїхав розчищати вулиці. Хтось назве це красивим жестом для фото. Але в селах знають: якщо не вийти самому, ніхто не прийде. Сніг не питає про посаду. Цей епізод швидко розлетівся селами. Люди говорили не стільки про трактор, скільки про готовність бути поряд. У малих громадах такі речі важать більше, ніж офіційні промови.

– Пане Олеже, представте себе людям: навчання, батьки, сім’я, хто  мав у юності, молодості вплив на формування світогляду. Яка книга, життєва ситуація  були повчальними?

– Народився і виріс у селі Поромів. Звичайна сільська сім’я, прості батьки, які навчили головного – працювати і тримати слово. Освіта – не для «галочки», а для розуміння процесів та відповідальності. Світогляд формували батьки і церква. Великий вплив мав приклад людей, які не чекали, що хтось зробить замість них. Серед книг сильне враження справила Біблія – як основа цінностей і відповідальності. Повчальною стала проста життєва істина: якщо не береш відповідальність – за тебе вирішать інші.

Сільське самоврядування – це не сцена і не мікрофон. Це безкінечні наради, пошук фінансування, розмови з людьми, які приходять зі своїм болем. Це вміння балансувати між державними вимогами і реальними можливостями.

Олег Савчук – приклад того, як нове покоління управлінців входить у владу не заради статусу, а заради роботи. Йому лише 30, але за спиною – досвід щоденних рішень, які впливають на життя тисяч людей.

Поромівська громада живе своїм звичним ритмом: діти йдуть до школи, медики приймають пацієнтів, волонтери готують допомогу. І десь серед цього руху – голова громади, який однаково впевнено тримає кермо трактора і бюджетні документи. Можливо, саме з таких історій і складається майбутнє українського села – тихе, наполегливе і відповідальне.

Найважче – коли проблема людини об’єктивно виходить за межі повноважень громади, але ти все одно мусиш шукати рішення.

– Перші відчуття  після обрання головою, і перші незгоди, прорахунки, успіхи?

– Перші емоції – не радість, а усвідомлення масштабу відповідальності. Ти відповідаєш не за себе, а за тисячі людей. Були незгоди, були прорахунки – без цього немає розвитку. Головне – визнавати помилки і виправляти їх… Перші успіхи – це коли громада починає бачити результат: дороги, підтримка медицини, освіти, конкретні рішення, а не обіцянки.

– Робота до і після війни: додалося сивини у  молодому віці?

– До війни було чітке розуміння напрямку, як розвивати громаду. Після початку повномасштабного вторгнення багато пріоритетів було змінено. Та основний із напрямків – це допомога Збройним Силам України. За 4 роки повномасштабного вторгнення ми надали субвенцій більше, ніж на 15 мільйонів гривень… Чи додалося сивини? Безумовно. Коли щодня приймаєш рішення в умовах невизначеності, це не минає безслідно. Але війна навчила швидкості, чіткості і пріоритетів: безпека людей – перше.

Особливу сторінку в житті громади займають волонтери. У Поромові не чекають, поки хтось приїде і зробить. Тут організовуються самі: виготовляють окопні свічки, збирають допомогу військовим, готують передачі на фронт. Савчук не стоїть осторонь –  він координує, домовляється, допомагає з транспортом і логістикою. «Громада – це не про кабінет, це про людей», – каже він у розмові. І в цих словах немає політичної декларації. Є розуміння, що сьогодні успіх вимірюється не кількістю лайків, а кількістю вирішених питань.

«На місцевому рівні головне – не партія, а результат для громади»

Бути наймолодшим серед 1 436 голів громад України – це водночас і гордість, і тягар. Молодість часто зустрічає скепсис: мовляв, не вистачить досвіду. Та, можливо, саме вона дає іншу якість – енергію, відкритість до нових рішень, здатність швидко реагувати.

– З чим  виборці ідуть  сьогодні  до голови і що найважчим є  у  вашій діяльності?

– Йдуть із різним: соціальні питання, допомога військовим, проблеми з документами, дороги, медицина, світло, вода. Найважче – коли проблема людини об’єктивно виходить за межі повноважень громади, але ти все одно мусиш шукати рішення. І ще важко, коли ресурс обмежений, а потреб багато.

– Чи відчуваєте підтримку партії «Європейська Солідарність», від команди якої у жовтні 2020 року йшли на вибори і перемогли?

– Це – команда, яка має чітку державницьку позицію. Підтримка є у стратегічних питаннях, у законодавчих ініціативах, у комунікації.

Але на місцевому рівні головне – не партія, а результат для громади.

– Сісти за кермо  трактора і розчистити в громаді дороги від снігу – це піар голови, чисто людський обов’язок, відчуття, що ось це і є чоловіча робота?

– Це не піар. Це – відповідальність. Якщо є техніка і потрібно допомогти – треба сідати і робити. Я виріс у селі. Розчистити дорогу – це нормальна чоловіча робота. Людям важливо не те, хто на фото, а те, чи можна виїхати з двору. І також мені це дуже подобається: знати з кабіни трактора, як відбувається робота тракториста.

– Якщо є вільна хвилина, то чому її віддаєте?

– Рідко, але буває. Проводжу час із сім’єю, з дітьми. Це заряджає більше, ніж будь-який відпочинок. Іноді – тиша, книга або просто прогулянка, і подивитися на життя без нарад і телефонів. Це допомагає не втрачати реальність.

Ігор ЛІСОВИЙ.

Волинські