«Сховались в куплети п’янкі діалекти…» у культурному спадку Миколи Корзонюка

09 березня 2026 р. 13:55

09 березня 2026 р. 13:55

Сільським академіком називали Миколу Корзонюка – мудрого педагога, директора школи, невтомного краєзнавця з прибужанського села Бужанка.

– Про його невтомну краєзнавчу роботу дізналася порівняно недавно, – розповіла власниця етногалереї “Русовичі», що у Нововолинську, Марія Доліновська. – Якось зі слухачами Університету вільного часу на запрошення директорки Бужанківського ліцею Світлани Василюк побувала у музеї його пам’яті. Мабуть, саме тоді зародилася думка започаткувати в етногалереї проєкт «Культурний спадок наших земляків». Спланувала, що одним із героїв неодмінно буде Микола Корзонюк, адже про цю, як на мене, легендарну постать мало хто знає навіть у нашому місті, яке поряд з Бужанкою. Тому й запросила Світлану Василюк на пізнавальну вечірку під назвою «Сховались в куплети п’янкі діалекти…».

Надто непростою, а подекуди надзвичайно важкою була життєва дорога Миколи Корзонюка, який поєднав талант викладача, наставника молоді, науковця, патріота, дослідника. Він любив життя і завжди прагнув бути чесним перед собою. Та, мабуть, понад усе любив Україну, свій край. Тому знаходив час, щоб збирати і зберегти для нащадків його минуле, особливо прадідівську мову і пісню… Взявши до рук старенький касетний магнітофон, зошит і ручку, у вільний від роботи час йшов від села до села…

У кінці 60-х років зав’язалася творча дружба краєзнавця Миколи Корзонюка з українським істориком, дослідником Волині, професором Олександром Цинкаловським. Їхнє листування тривало майже 15 років до смерті вченого. До речі, ці листи тепер зберігаються у шкільному музеї і є свідками активного спілкування двох науковців, їх спільного вболівання за збереження пам’яток минулого України.

Серед мистецького багатства українського народу значне місце посідає усна народна творчість. Ще школярем Микола якось отримав завдання – записати старовинну пісню. Допомогла йому з цим бабуся Ольга Білан, яка знала їх силу-силенну. Записав тоді пісню «Було літо, було літо». Саме з неї, де йшлося про чумака, який не повернувся з походу додому, все і розпочалося – збирання легенд, пісень, обрядової творчості. Він проходив дорогами і бездоріжжям Надбужжя та області, шукав старожилів, списував кілометри магнітофонної плівки, відгукувався на листи літніх жінок, котрі просили приїхати, щоб записати колядки, веснянки, голосіння, народні замовляння, пісні, ритуали. Усе це зібрав у тритомний фольклорно-етнографічний збірник «Волинське Надбужжя». На жаль, й досі рукописний.

– Ми з Миколою Корзонюком були сусідами, – сказав на зустрічі голова літературно-мистецької вітальні «Мамина криниця» Ярослав Гиць. – Отож мав можливість ледве не щодня спілкуватися з цією неординарною людиною, котра і мене навчала української та німецької мов. До слова, останньою він володів досконало. Мали і спільне захоплення – сад. Це він навчив прищеплювати саджанці і доглядати за ними. Микола Матвійович розповідав і про те, скільки часу віддає збиранню фольклору. Разом не раз були у самодіяльного композитора з Нововолинська Олександра Каліщука і співпраця дала вагомий результат: для понад 500 пісень, наспіваних старожилами на магнітофон, Олександр Пилипович написав ноти, усе це збережено. Бачив, як важко переживав Микола Корзонюк моральні кривди, адже за любов до України його у той непростий час відповідні служби вважали націоналістом і гнобили. За те, що виконав останню волю дружини: похоронити за християнськими звичаями з священником, того ж дня виключили з партії. Можна тільки уявити, як боліло серце, коли так звані колеги, виконуючи волю партійних вождів, після цього не пускали у стіни рідної школи, в якій вчив дітей не лише рідної мови і літератури, але й милосердю, доброті, прищеплював любов до України. Але й тоді не впав духом. Ще за життя Академія наук України видала у світ його «Словник західноволинських говірок», в якому зібрані і записані понад 5600 слів і зворотів народної розмовної мови.

Значний внесок зробив Микола Корзонюк у розвиток української топоніміки. Він досліджував походження назв населених пунктів Волині та місцевих географічних об’єктів Надбужжя (Гевальша, Капар, Литовеж, Фоса, Застіпки, Валкуни та інших). У його працях знаходиться інформація про соціально-економічні основи життя народу, господарську діяльність, поширення місцевих промислів (Бортнів, Бортняки, Підбороть, Сукнярня, Млинище, Будки тощо). Досліджував і топоніми, які вказують на власність різних світських та духовних станів православної церкви, чернечих орденів, католиків – Королівщина, Княжа гора, Монастирська Дубина, Ксьондзівське, Казначейські лози. За допомогою топонімів встановлює, що урочище Киселева нива було власністю Адама Киселя, українського політичного діяча ХVІІ століття. Зібравши мікротопоніми Іваничівського та Володимирського районів, Микола Матвійович вмістив їх у «Каталог мікрооб’єктів Волинського Надбужжя». А це понад 800 місцевих географічних назв – важливих пам’яток історії краю.

Інтереси цієї людини вражають різноманітністю і глибиною знань. Вся його життєва енергія була спрямована на служіння країні, її науці, народу. Та не всім було дано зрозуміти цю самопожертву. Болючою раною залишалися в його пам’яті 1976-77 роки, коли зазнав знущань і принижень з боку місцевої партійної влади. Розмірений ритм життя, праці, спокій були перекреслені наклепами. Їхали у школу комісії, наносилися інфарктні удари у хворе серце. Миколу Матвійовича відправили на пенсію як заступника директора школи, не давши можливості допрацювати на посаді директора два роки.

Зі здобуттям Україною незалежності у школах запровадили новий предмет – народознавство. І знову прийшов Микола Корзонюк у класи сіяти розумне, добре, вічне. Життєвий досвід і зібраний ним багатий матеріал дали можливість скласти власну програму. Його запрошували різні навчальні заклади, з ним прагнули зустрітися вчителі району, області. І педагог щедро ділиться досвідом викладання, своїми дослідженнями.

Пам’ять про визначну людину зберігається у шкільному музеї. Рішенням сходу селян вулиця Шкільна, на якій проживав Микола Корзонюк, тепер носить його ім’я. І в школі у 2002 році відкрито меморіальну дошку і відчинила двері кімната-музей, яка у 2010 році ареєстрована як музей. Декілька пісень, зібраних Миколою Корзонюком, є у репертуарі Волинського народного хору, окремі з них виконала на цій зустрічі вокальна група вчителів Бужанківського ліцею. Добре, що його справу продовжують і молоді краєзнавці. Вона з юних літ захопила і провідного наукового співробітника Нововолинського музею Юрія Велінця.

Ще сім років тому видавництво «Вежа-Друк» у Нововолинську розпочало роботу над випуском книги «Волинське Надбужжя». Частину коштів ще за життя зібрав сам Микола Корзонюк, долучилася родина, 100 тисяч гривень виділили депутати Поромівської сільради. Цього ще не вистачає на покриття усіх витрат, але меценати обов’язково знайдуться. Видавець обіцяє завершити роботу над книгою цьогоріч.

Валентина ПЕТРОЩУК

Волинські