Півтора роки тому одружився і мріяв з дружиною повернутися у рідне село: спогади про Героя з Волині

13 березня 2026 р. 11:07

13 березня 2026 р. 11:07

20 лютого 2026 року, у лікарні міста Дніпра, від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання, обірвалося життя захисника з Камінь-Каширської громади Валерія Адамовича Калапуца з позивним «Хорват».

Валерій зростав у селі. Любив природу, рідні простори. Висадив сотні дерев, разом із батьком доглядав за пасікою, плекав кожен куточок рідної серцю землі. Історіяю Героя пише газета Полісся .

Коли змужнів, він, як багато хто з друзів, не подався до міста. Його не вабила міська метушня. Душа прагнула сільського спокою тиші. Він прагнув залишитися там, де народився, мріяв зробити своє село кращим. У цій любові до землі мати, Надія Адамівна , відчувала синову особливість.

— На обійсті і при дорозі Валерій висаджував дубочки. Любив весняні роботи на землі. Планував відпустки у період весняних турбот, а потім — на час збору врожаю. Він мав натуру сільського господаря, а рідне село було для нього найдорожчим світом. У телефонних розмовах з фронту завжди цікавився, чи я доглядаю за його деревами і рибою у ставку, якого викопав сам. Казав, що навесні прийде у відпустку і вимостить дорогу до водойми. А тепер, коли його вже нема, я залишилася зовсім одна. Валерій був моїм єдиним сином, моїм натхненням і гордістю. Серце ніколи не зможе змиритися з тим, що його ласка і опіка назавжди зникли, — виливає душу самотня мати.

І справді було в ньому щось більше за простого сільського трудівника. Коли на Майдані Незалежності Україна виборювала право на гідність і свободу, Валерій уже був готовий стати на захист європейських цінностей. Для цього, покинувши сезонні заробітки, він опинився серед барикад, без страху чинив опір насильству і залякуванню, відстоюючи честь свого народу. Він ішов за інтуїцією, що його голос ще щось означає і може змінити хід подій. Валерій відчував ритм цієї боротьби і міг передбачати свої дії наперед, де потрібно реагувати шидко і рішуче. Як згадує про нього фронтовий товариш, який разом із ним стояв і на Майдані, Богдан Пташник:

— Ідейно непохитний і занадто скромний Валерій Калапуц приймав миттєві рішення: жваво підпалив водомет, активно жбурляв у темряву коктейлі молотова, від яких зайнявся черговий БТР. Боровся, допоки російські посіпаки не розбіглися. Бійцівська вдача «Хорвата» проявлялась там, серед клубів диму. І саме там формувався той ідейний воїн, чия майстерність і стратегічна рішучість пізніше стануть легендою. Його дії здавалися неймовірно вправними не завдяки якомусь особливому вишколу чи навчанню. У нього був природжений талант воювати.

Коли російська орда посунула на українську землю у 2014 році, Валерій Калапуц був серед перших її захисників. Будучи бійцем батальйону «Донбас», Валерій отримав важке поранення в ногу під Карлівкою. Потрапив на лікарняне ліжко. Але бажання бити окупанта було набагато сильніше за фізичний біль. “Хорват” утік із лікарні, не одужавши. Із апаратом Ілізарова на нозі подався на передову, щоб продовжити боротьбу за Іловайськ. Згодом у рядах Правого сектору він ішов у саме пекло бою, доводячи, що «Хорват» — воїн без компромісів. Своєю улюбленою протитанковою зброєю «Фагот» годинами вистежував, а потім нищив ворогів у великій кількості, звільняючи свою Батьківщину від московитів. Донецький аеропорт, шахта Бутівка, Дебальцеве — серед цієї бурі вогню боєць давав відсіч загарбнику.

— Ніколи не драматизував свої недуги. Поранення — це просто «зачепило». Виснаження — це «норма». Небезпека — «частина роботи». Його спокій був не байдужістю, а дисципліною духу. Він умів бути терплячим, умів тримати приціл, заритися в землю і перечекати шквал. А головне «Хорват» ходив на найважчі завдання і повертався звідти, де мало хто виживав. Валерій мав інтуїцію, яка випереджала загрозу, — так говорили побратими нашого захисника, проводжаючи його останньою земною дорогою.

Після початку повномасштабного вторгнення Валерій Калапуц став командиром саперного взводу 1-го стрілецького батальйону 67-ї ОМБр «ДУК», згодом продовжив службу у 25-ій окремій повітрянодесантній бригаді. Широкий наступ ворога воїн зустрів на підступах до столиці. Після Київщини були горезвісний Бахмут, Соледар, де боєць показав, що мужність не знає меж і страху. А також гарячі сутички в Серебрянському лісі. Отримавши ще одне складне поранення в плече, Валерій Калапуц на декілька тижнів повернувся додому на реабілітацію. Але спокій для воїна такого масштабу був неприйнятним. Трішки оговтавшись від травми, Валерій знову вирушив на фронт.14 лютого 2026 під Покровськом «Хорват» отримав поранення, несумісне з життям. За однією з версій він витягнув на собі двох поранених товаришів. А коли повертався за третім, ворожа куля не залишила йому шансу на порятунок. 20 лютого у лікарні на Дніпропетровщині він відійшов у вічність. Друзі захисника вважають цю дату сакральною, бо саме цього дня Україна вшановує пам’ять Небесної сотні.

Віддаючи останню шану, відспівували «Хорвата» на столичному Майдані, де колись твердо стояв серед сотень тисяч. А тепер у домовині повернувся на те місце, де захищав людські цінності, європейський вибір України. Поховали Героя на цвинтарі у Доброму.

У вирі бойових дій Валерій будував плани на майбутнє: одружився півтора роки тому. Плекав надію, що після перемоги у війні вони з дружиною повернуться у рідне село. Молоді дуби вже трохи підростуть і згодом стануть дібровою, де бавитимуться їхні майбутні діти. Але, на превеликий жаль, життя продовжиться тут без нього. Ранні журавлі, які пролітали над селом, стали для рідних Героя образом його пам’яті.Подвиг незламного воїна — це дзвін слави, який нагадує всім нам, що свобода має високу ціну. Доземний уклін рідним захисника та вічна пам’ять і слава небесному янголу.

Леся МІНІБАЄВА , село Добре.

• У грудні вперше вирушив на позицію, а в січні загинув : Герою з Волині навіки 25 років
• Рідні та близькі жили надією і вірили, що він повернеться додому: загиблий Герой з Волині довгий час вважався зниклим безвісти
• Навіки 44: Герой з Волині Олег Піцик загинув внаслідок прямого влучання ворожого танкового снаряду

Волинські