Мама двох дітей з Волині служить санінструктором у 100-й бригаді

13 березня 2026 р. 16:51

13 березня 2026 р. 16:51

Волинянка Наталя з позивним «Буря» наприкінці 2023 року приєдналася до лав Збройних сил України. Нині вона служить санітарним інструктором медичного пункту у складі 100-ї окремої механізованої бригади.

Про бійчиню розповіли в бригаді.

До війни жінка працювала медсестрою. Каже, що все життя присвятила медицині — працювала і в районній лікарні, і в поліклініці, і у відділенні. Однак з початком повномасштабної війни дедалі сильніше відчувала, що не може залишатися осторонь.

«В цивільному житті я також працювала медиком в районній лікарні, медсестрою — і в поліклініці, і у відділенні, в різні періоди свого життя. Все життя медика. Чому я прийшла на службу у війську? Тому що відчула, що не можу бути осторонь, що можу бути корисною. Медики виконують важливу роль на війні, рятують життя людей», — розповідає «Буря».

За словами Наталії, робота військового медика суттєво відрізняється від цивільної медицини. Якщо у лікарні медсестра переважно виконує вказівки лікаря, то під час бойових дій рішення часто доводиться ухвалювати самостійно і дуже швидко.

«Якщо ти військовий медик, парамедик, санітарний інструктор, під час евакуації ти повинен приймати рішення сам і робити це швидко. Кмітливість, швидкість реакції, вміння приймати рішення дуже важливі, тому що там іде відлік на час», — каже медикиня.

Робота санінструктора на медичному пункті різна: чергування на точках евакуації, участь у медеваку та кейсеваку, надання допомоги військовим із пораненнями чи захворюваннями. Крім того, медики навчають бійців тактичної медицини.

«Ми викладаємо тактичну медицину, навчаємо, щоб вони могли надати допомогу самі собі, тому що різні бувають ситуації. Людина найперше повинна надіятись на себе і знати, як зупинити кровотечу», — пояснює жінка.

Наталя згадує, що під час евакуацій її часто вражає мужність поранених бійців.

«Часто дивує, що хлопці настільки раді, що дочекалися евакуації, що навіть не відчувають болю. А вже коли дістаються стабілізаційного пункту, дуже часто втрачають свідомість — тоді розслабляються, бо знають, що вони в безпеці», — розповідає військова.

Волинянка — мама двох дітей. Вона зізнається: могла не йти на службу, але вирішила, що це потрібно і для майбутнього її родини.

«У мене двоє діток і, звичайно, я могла би не йти на службу до війська. Але вирішила, що це необхідно і для їхнього майбутнього теж. Я впевнена, що вони мною пишаються», — каже Наталя.

З дітьми вона спілкується щодня — телефоном або по відеозв’язку. Каже, що вони добре розуміють, що таке війна, адже в школі проводять хвилини мовчання, під час тривог діти спускаються в укриття, а також беруть участь у благодійних ярмарках на підтримку військових.

Водночас медикиня з прикрістю говорить про те, що частина чоловіків не хоче йти служити.

«Мені прикро усвідомлювати, що зараз чоловіки не хочуть захищати країну, йти на службу до війська. Якби люди одразу мобілізували всі сили, нашу перемогу можна було б наблизити швидше», — переконана волинянка.

Після двох років служби на Донеччині Наталя каже, що мріє лише про одне — повернутися додому до дітей і жити звичайним мирним життям.

«Я вірю, що війна закінчиться нашою перемогою. Після війни повернуся додому до своїх діток і буду насолоджуватися звичайним буденним життям», — говорить жіка.

• «Дідька лисого вони одержать, а не нашу Донеччину»: історія бійчині волинської бригади
• «Я не можу сидіти осторонь»: медсестра з Волині працює у лікарні й евакуює поранених з фронту

Волинські