Батьківські суботи під час війни: як молитися за безвісти зниклих та чому церква проти обідів на цвинтарі

14 березня 2026 р. 08:10

14 березня 2026 р. 08:10

Під час Великого посту в православній традиції настають особливі дні — батьківські поминальні суботи. Це час, коли храми наповнюються вірянами, які приносять записки з іменами рідних та тиху молитву за їхній упокій.

Про духовний зміст цих днів, церковні канони та складні питання молитви під час війни журналісти ВСН поспілкувалися з отцем Андрієм Гайдаєм, кліриком храму Святої Катерини жіночого монастиря Василія Великого.

— Що таке батьківські суботи і чому вони мають таку назву? Адже ми згадуємо не лише батьків.

— Батьківські суботи це дні особливого поминання всіх наших рідних, які відійшли у вічність. Назва не обмежується лише батьком чи матір’ю. Насправді йдеться про всіх наших предків: дідів, прадідів та інших родичів. У ці дні Церква закликає нас молитися за тих, хто вже не може сам просити Бога за себе. Це наш духовний обов’язок стати голосом наших близьких перед Творцем.

— Чому саме субота стала днем для такої молитви ?

— У церковній традиції субота — це день спокою. Згідно з Біблією, саме на сьомий день Бог завершив створення світу і спочив. Крім того, субота посідає особливе місце у тижні Страстей Христових: у п’ятницю Спаситель був розп’ятий, у суботу перебував у гробі, а в неділю воскрес. Тож цей день є символічним містком між земним стражданням та вічним життям.

— Чи обов’язково особисто приходити до храму, чи достатньо просто передати записку?

— Участь у богослужінні має величезне значення. Літургія — це спільна молитва всієї громади, а це велика сила. Під час служби священник виймає часточки з просфори за кожне ім’я в записці й опускає їх у чашу зі Святою Кров’ю Христовою. Це найвищий ступінь поминання. Звісно, якщо людина хворіє, вона може молитися вдома, але за можливості варто бути присутнім особисто.

— Чи існують обмеження: чиї імена не можна вписувати в поминальні записки?

— Традиційно ми пишемо імена хрещених людей. Не прийнято вписувати нехрещених та представників інших віросповідань. Окреме питання самогубці. У таких випадках рішення щодо поминання приймається церковною владою індивідуально, залежно від обставин.

— Сьогодні багато родин живуть у невідомості. Як правильно молитися за тих, хто зник безвісти на війні?

— Це дуже болюче питання. Поки немає офіційного підтвердження смерті, за людину варто молитися як за живу, за здоров’я. Історія знає чимало випадків, коли люди, яких вважали загиблими, поверталися додому. Тому не варто вписувати безвісти зниклих до записок «за упокій», доки немає достовірної інформації. Бог знає їхній стан, і молитва за здоров’я не зашкодить душі, навіть якщо людина вже з Ним.

— Навіщо люди приносять до церкви продукти та що з ними стається потім?

— Продукти — це форма пожертви або милостині. Зазвичай приносять те, що довго зберігається: крупи, цукор, олію, мед. Частина йде на потреби храму, але більшість передається тим, хто цього потребує: сиротам, стареньким, бідним. Це добра справа, яка підкріплює нашу молитву за померлих.

— Часто можна побачити застілля безпосередньо на кладовищах. Як Церква до цього ставиться?

— Церква не підтримує такі традиції. Померлим потрібна молитва, а не їжа на могилі. Застілля на цвинтарі мають язичницьке коріння. Особливо неприпустимим є вживання алкоголю «за упокій» це радянська звичка, яка не має нічого спільного з християнством. Краще роздати ці кошти нужденним або просто щиро помолитися.

— Чи помітили ви, що під час війни ставлення людей до поминальних днів змінилося?

— Так, люди стали приходити частіше і молитися щиріше. Війна принесла багато втрат. Для багатьох родин молитва в храмі — це спосіб зберегти зв’язок із загиблими воїнами, виявити їм свою любов та знайти розраду у спільному горі.

— Як розмовляти з дітьми про смерть і значення цих днів, щоб не налякати їх?

— Головне бути щирими. Не варто вигадувати казки про те, що «дідусь полетів на небо і став хмаринкою». Краще сказати, що людина тепер із Богом. Малих дітей можна просто брати з собою до храму, вони вбирають традицію через атмосферу. Старшим варто пояснити, що ми не втрачаємо зв’язок із рідними назавжди, а молитва — це наш спосіб піклуватися про них навіть після їхнього відходу.

• «Працювати неможливо взагалі»: як зростання вартості пального впливає на аграріїв та фермерів Волині
• Піст — це не дієта: як волинянам прожити Великий піст усвідомлено і підготуватися до Великодня
• «Бог не полишає нас»: волинський священник Володимир Вакін про істинну суть Різдва Христового

Волинські