«Без права на помилку»: поліцейський з Волині добровільно пішов у стрілецький батальйон, щоб захищати державу

14 березня 2026 р. 11:04

14 березня 2026 р. 11:04

Назару Крикавському - 34. Він син, чоловік, майбутній тато, адже вже за кілька тижнів у нього народиться первісток, а ще – боєць-доброволець стрілецького батальйону поліції Волині.

Коли у 2024 році в області створили стрілецький батальйон, Назар одразу ж долучився до нього. Попереду були навчання, перший бойовий досвід і небезпечна робота вибухотехніка на передовій, йдеться у сайті поліції Волині.

З нагоди Дня українського добровольця він розповідає про службу на Сході, тижні на позиціях під обстрілами, підтримку побратимів і про родину, заради якої знову вирушаєна війну.

До поліції Назар прийшов слідом за батьком, який присвятив службі все життя. Навчався у Львові на факультеті права, а згодом почав працювати у поліції в Іваничах.

«До повномасштабного вторгнення я працював у секторі реагування патрульної поліції. Свою роботу дуже любив. Але у 2022 році почалася повномасштабна війна – і життя змінилося», – розповідає Назар.

Коли у поліції Волині створили стрілецький батальйон, він одним із перших вирішив долучитися.

«Пішов у стрілецький, бо розумів: треба захищати свою державу. Та й багато моїх колег уже були в зоні бойових дій, тому залишатися осторонь не міг. До батальйону пішли разом із двома товаришами з райвідділу», – каже поліцейський.

Батьки та дівчина спочатку були проти. Але після довгих розмов і пояснень прийняли його рішення. Далі почався новий етап служби – Назар опановував вибухотехнічну справу.

«Фактично все довелося вивчати з нуля. Було непросто, бо зараз дуже багато різних видів вибухівки та боєприпасів – значно більше, ніж було до повномасштабного вторгнення. Ми їздили на навчання, вчилися приблизно три місяці. Освоїли все необхідне, а вже в зоні бойових дій виконували свої завдання», – розповідає поліцейський-доброволець.

Це був його перший бойовий досвід, і реальність виявилася зовсім іншою, ніж він уявляв.

«Я думав, що там буде трохи спокійніше. Але з перших днів на Сході масово літали шахеди. Виходиш – і просто дивишся, що робиться: вибухи, ракети… Тоді я вперше побачив справжню реальність війни – і то, напевно, ще не на всі сто відсотків. Найбільше запам’яталися люди, які змушені виїжджати. Дуже шкода їх, бо вони залишають свої домівки, речі – фактично, все життя. Це справді страшно», – каже він.

На передовій у вибухотехніків різні завдання: замінування територій, щоб стримати ворога, знищення боєприпасів, які не здетонували, а також підготовка зарядів для скидання з безпілотників.

Недарма у вибухотехніків є відомий девіз – «Без права на помилку». У такій роботі особливо важливо зберігати холодну голову. Назар каже, що триматися допомагали командир і побратими.

«Намагався до всього підходити максимально спокійно, наскільки це взагалі можливо в тих умовах. Керівник завжди підтримував, підказував, що і як правильно робити. Завдяки йому я дуже багато навчився. Страху як такого не було – бо поруч завжди була підтримка», – говорить поліцейський.

Назар зізнається: найскладнішими були виходи разом із піхотою. Тоді вибухотехніки мають замінувати територію, щоб стримати противника.

Іноді це вдавалося зробити, іноді навіть не було можливості вийти – постійно працювали ворожі скиди. За словами бійця, коли навколо вдавалося облаштувати мінні загородження, з’являлося хоча б відносне відчуття безпеки – ворог уже не міг так близько підібратися.

Особливо він згадує утримання позицій у селі Новоторецьке на Покровському напрямку. Через тривале перебування там і неможливість виходу боєць навіть був змушений відкласти своє весілля, яке давно планували.

«У нас було завдання дійти до однієї з позицій. Ми днів п’ять намагалися туди пробитися, але не виходило – ворог був буквально всюди. Зрештою, облаштувалися в одній більш-менш цілій хатині. Перші чотири-п’ять днів взагалі не хотілося ні спати, ні їсти – пили тільки воду. Я і далі не хотів їсти, але керівник змусив. Сказав: якщо так буде й далі, довго не протримаюся. Так на мене вплинув страх.

Потім якось усе вирівнялося. Уже й їжа була – знали, де її сховали наші попередники. З побратимами діяли злагоджено, підтримували один одного. Головне було спати по черзі і пильнувати, щоб не пропустити противника, бо розуміли: нам ще треба звідти вийти», –пригадує Назар.

Найважче було втриматися останні чотири дні, згадує боєць стрілецького батальйону, адже їх не могли замінити.

«Броньована машина просто не доїжджала до нас – по ній постійно працював ворог, тому доводилося повертатися назад. Але наші хлопці швидко її ремонтували, і вона знову їхала за нами. І зрештою одна зі спроб була вдалою – нас змогли забрати».

Після повернення з ротації Назар одружився. Нині найбільша цінність для поліцейського-добровольця – його сім’я.

«Зараз моя дружина вагітна. Уже за кілька тижнів у нас має народитися син. Я дуже щасливий. Дуже люблю і поважаю своїх батьків, сестру. Саме за них і за свою державу я й воюю», – каже Назар.

Він зізнається: прикро чути звинувачення, що поліція нібито не воює.

«Це ж неправда. Дуже багато поліцейських зараз на війні. Багато колег загинули, багато поранених. Так, не всі у зоні бойових дій – бо й тут має хтось працювати, розкривати злочини. Але коли читаєш ці коментарі – справді образливо. І за себе, і за побратимів».

Особливо його вражає те, що інколи відбувається у тилових містах.

«Коли їдеш на війну – ти розумієш, що там небезпека всюди. Але зараз навіть поліцейський, який виїжджає тут на нібито звичайний виклик, не знає, до чого готуватися. Наприклад, теракт у Львові, де загинула молода поліцейська. Ніхто ж не міг подумати, що там буде вибухівка – і що її закладе українка», – говорить він.

Вже за кілька днів Назар знову вирушає на Схід разом із колегами-вибухотехніками стрілецького батальйону. Він не буде поруч із дружиною в момент, коли народиться його дитина... Каже: це непросто. Однак саме заради них офіцер-доброволець разом із побратимами продовжує робити свою справу там, де сьогодні вирішується майбутнє країни.

• Втратив обидві ноги, пережив клінічну смерть і вижив: історія 29-річного захисника з Волині
• Втратив око на фронті, але вирішив продовжити службу: ветеран з Волині працює в поліції
• Воював, а не оформлював довідки: на Волині у бійця-добровольця вимагають компенсацію за «неправомірні» виплати

Волинські