«Людям легше, коли ти вмер»: як на Волині волейбол повертає ветеранів війни до життя

15 березня 2026 р. 14:55

15 березня 2026 р. 14:55

Ветерани війни на Волині знаходять нове життя через адаптивний спорт: команда волейболу сидячи «Сталеві лицарі» допомагає пораненим військовим повернутися до активного життя та психологічної рівноваги , залучивши вже понад 150 учасників.

Про це Суспільному розповіла тренерка волейбольної команди розповіла Анна Галицька . У четвертому випуску проєкту «Спорт після бою» його авторка, журналістка Оксана Євпак поспілкувалася з ветеранами війни про тренувальний процес, азарт до гри й адаптивний волейбол.

26-річний ветеран війни Владислав Матвіюк із Луцького району — один із гравців команди «Сталеві лицарі». Як розповідав раніше Суспільному, поранення і, як наслідок, ампутацію ніг отримав на Запорізькому напрямку. У зал обласної дитячо-юнацької спортивної школи чоловік приїжджає завжди з хорошим настроєм, адже тут, з його слів, концентрується на процесі та відволікається.

«Ми вже приходимо в зал з гарним настроєм. Сідаєш, переключаєшся повністю, хочеш заграти. Ти вже повністю в грі... Я ветеран війни і гравець волейбольної команди «Сталеві лицарі». Ми вже стали маленькою родиною, і в нас дуже крута тренерка», — сказав волинянин.

Тренерка з адаптивного волейболу, психологиня Анна Галицька розповіла, що тренування для ветеранів та їхніх родин є безплатними. Для участі у змаганнях, з її слів, міська рада надає автобус для перевезення спортсменів-ветеранів.

«Кожне тренування для мене — це особиста мотивація прийти до них, тому що я бачу результати. Я бачу який в них характер і сила волі! Вони не в ролі жертви, а живуть далі, показують своїм прикладом те, що які б обставини не були, треба йти далі. Ми бачимо, що вони приходять родинами, сім'ями, з дітьми на тренування», — каже тренерка.

Адаптивний волейбол відрізняється від звичайного висотою сітки і становить 1,15 метра, а також розміром майданчика — 6 x 10 метрів. Зі слів Анни Галицької, менший розмір майданчика дозволяє гравцям зручно діставати до м'яча, оскільки такий волейбол є малорухливим.

«Також ми граємо сидячи на підлозі. Нюанс в тому, що можна блокувати подачу. Ноги можуть заходити за лінію до до суперника, але головне, щоб ноги не заважали. І основне правило — не відривати сідниці від підлоги», — говорить тренерка «Сталевих лицарів».

Гравець команди та ветеран війни, 35-річний Дмитро Ціхоцький родом із села Сенкевичівка Луцького району. 8 травня 2024 року на Харківщині боєць під час штурму на Харківщині боєць підірвався на противопіхотній міні. Внаслідок поранення та довготривалої евакуації йому ампутували ногу.

Зараз волинянин — гравець луцької команди волейболу сидячи «Сталеві лицарі». Їхня команда, зазначив Дмитро Ціхоцький, потрапила до четвірки серед усіх команд України.

«Всі мої побратими, які в команді в нас тренуються, займаються — це сильні люди, міцні, ніколи не здаються, . В команді всі підтримують один одного так само. Та все є і жарти, і сміх. Сліз я ще не бачив ні в кого, якщо чесно. Це дуже мотивує і надихає!», — каже Дмитро.

10-річна Варвара Тимочко разом із мамою Галиною відвідують тренування в спортивній школі, аби підтримати гравця «Сталевих лицарів» Вадима Йонгу. Його названа донька Варвара каже: усі гравці — добрі, веселі й класні.

«Я сюди приходжу розважитися, бо я допомагаю грати, допомагаю приносити милиці, м'ячі приношу. Влітку я з ними грала. . Я ходжу сюди з Вадимом, він мені став як другий батько», — говорить школярка.

28-річний Вадим Йонга — з Тернопільщини. На захист країни став 19 лютого 2023 року, служив у 57 бригаді. Поранення в ноги військовослужбовець отримав в грудні 2023 року, потрапивши під артобстріл. Зараз в нього труднощі з з опорно-руховим апаратом залишаються. Лікарі провели йому 26 оперативних втручань: остання операція була. з його слів, тиждень тому.

«Війна продовжується, але всім якось вже стає більш байдуже на ветеранів, на військових. Дивляться на тебе та як то, ну: «О, живий». Наче щось, щось не так. Їм легше, людям, коли ти вмер... Дуже сильна підтримка є в волейболі. Відчутття, що ти не забутий і що в тебе є з ким поспілкуватися і тим самим разом даже поіграти в команді», — зазначив чоловік.

Нині Вадим Йонга проживає в місті Луцьку, а у волейбольній команді грає пів року. Підтримує чоловіка його кохана дівчина Галина Тимочко, котра разом зі своєю донькою стали йому підтримкою та опорою.

«Іде спочатку розминка, хлопці розминаються, подачі подають, а тоді йде три або чотири гри, в залежності від того, з яким рахунком закінчуються ігри. Ми почали ходити просто для розваги, скажу вам так, щоб не сидіти вдома. Вадиму треба було кудись переключитись, бо він був дуже довгий час нерухомий, він більше року перебував на кріслі», — сказала жінка.

Ще один гравець команди — 38-річний Дмитро Пекарський , який має інвалідність внаслідок війни. Воював в АТО, і вдруге став на захист України на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Воював у 100 окремій механізованій бригаді до 2024 року, коли отримав травму у Донецькій області.

«В мене немає одного ока. Травма сталася в районі Очеретиного. Треба було забрати поранених і вбитих. Не було можливості зразу їх забрати, прийшлося остатися і получив мінно-вибухову травму», — пригадав чоловік.

Волейболом Дмитро займається з першого дня, коли започаткували команду «Сталеві лицарі». З його слів, кожен гравець має свої сильні сторони.

«У когось краще получається атакувати, в когось розігрувати, але і привітствую і той казав універсали в цьому виді спорту. Треба вміти все потрошки. Треба казати: «Треба». Якщо людина прагне до цього, рано чи пізно в неї все почне виходити», — зазначив чоловік.

Зі слів тренерки Анни Галицької , найважчий етап — це етап залучення ветерана до ознайомлення з адаптивним волейболом та тренувань, оскільки ветеранам важко перелаштуватись та пристосовуватись до цивільного життя.

«Тут іде дуже велика психологічна робота, насправді. І я рада, що маю освіту психолога, бо це допомагає. Основна проблема — залучити. Коли ми вже залучили, вони приходять стримані дуже, зазвичай некомунікабельні, передивляються, чи сподобається. Коли вони вже відчувають, що тут все нормально, своя атмосфера, то адаптовуються і починається гра», — додала лучанка.

Довідково: «Спорт після бою» — це цикл відеоматеріалів про ветеранів та військовослужбовців, які отримали ампутації та інвалідність внаслідок війни і зайнялися спортом. Розповідаємо про те, чи є підтримка, якими видами адаптивного спорту можна зайнятися у Луцьку і де тренуватися.

• «Війна не відпускає просто так»: як ветерани з Волині долають ПТСР та фізичні травми через великий спорт
• У Нововолинську ветерани відкрили тир для адаптації військових після війни
• Коли війна не відпускає: з якими запитами найчастіше йдуть до «Хаб Ветеран» у Луцьку

Волинські