Медики наполягали на лікуванні, а він щоразу повертався до побратимів: історія волинянина Олександра Мойсеєва, життя якого забрала війна

16 березня 2026 р. 08:45

16 березня 2026 р. 08:45

9 грудня 2025 року зупинилося серце 50-річного захисника з Волині Олександра Мойсеєва. Прощання із ним стало справжнім свідченням людської шани – селище зупинилося, люди ставали на коліна, щоб віддати останню честь тому, хто тихо, без пафосу, прожив гідне життя і виконав свій обов’язок перед країною.

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба» .

Олександр Мойсеєв народився у 1975 році в селищі Колки, мав старшого і молодшого братів. Навчався у місцевій школі, після чого вступив до Колківського ВПУ № 24. Заклад закінчив з відзнакою – на той час він був одним із небагатьох випускників, який отримав «червоний диплом».

– Строкову військову службу брат проходив в інженерно-саперних військах: навчався у Кам’янці-Подільському, згодом служив в Охтирці, – розповів його брат Ігор . – Потім працював вантажником у кооперації «Сільпо», пізніше – багато років у деревообробному цеху Колківського держлісгоспу. Попри пропозиції керівництва продовжити навчання і рухатися кар’єрними сходами, відмовлявся – був скромним, стриманим, не прагнув посад і відзнак.

За словами брата Ігоря, Олександр був людиною спокійною, добропорядною, неконфліктною. Не мав шкідливих звичок, не любив привертати до себе увагу, завжди намагався не обтяжити чимось.

У 2005 році одружився, шлюб тривав сім років. Дітей не мав, але безмежно любив чотирьох племінників, яким віддавав усю теплоту свого серця. Для них він був не просто дядьком — другом, підтримкою, прикладом людяності й доброти. Після розлучення зберіг добрі стосунки з колишньою дружиною, яка була присутня на похороні. Проживав разом із матір’ю Любов’ю Антонівною у батьківському будинку. Батько – Микола Іванович – помер у 54 роки від онкозахворювання.

– До війська Олександра мобілізували 4 липня 2023 року. Підготовку проходив у Нововолинську, на Яворівському полігоні, після чого був відряджений на навчання у Північну Македонію, – продовжує пан Ігор.

– Повернувшись, воював на Запорізькому напрямку, в районі Оріхова, у складі 141-ї бригади. До весни 2025 року перебував безпосередньо на «нулі». Згодом підрозділ перевели у Покровський район – на межу Донецької та Дніпропетровської областей. Для його підрозділу волонтерами, родиною та БФ «Допомога із рук в руки» з Колок зібрали близько 130 тисяч гривень на РЕБ. Під час відпустки брат особисто отримав обладнання.

Під час служби у воїна почалися серйозні проблеми зі здоров’ям. Медики наполягали на лікуванні, однак він щоразу повертався до побратимів. У серпні 2025 року рідні остаточно забрали Олександра з госпіталю, після чого він перебував удома. Фактично лікування не проходив, від допомоги часто відмовлявся, до останнього не скаржився на біль. За словами брата Ігоря, причина його смерті – онкологічне захворювання.

Похорон у Колках був багатолюдним. Воїна до місця вічного спочинку проводжали представники влади, військові, духовенство, рідні та близькі, побратими, жителі селища. Пролунав військовий салют. Люди ставали на коліна – мовчазно і щиро.

Особливо зворушливими стали слова племінника померлого Воїна Вадима Мойсеєва з Луцька, який після поховання написав пост на своїй сторінці у фейсбуці:

«Дядь Саша… Я звертаюся до тебе з любов’ю та теплими спогадами ще з дитинства. Такі щирі й світлі спогади… які в один момент стали болючими, бо тебе нема, ніби забрали частинку мене. Ти був добрим, щирим, інколи тихим, щоб не заважати іншим і не створювати проблем. Ти завжди тримав усе в собі… А як хотілося, щоб поділився. Сьогодні я побачив людей – їх була неймовірна кількість. Вони стояли на колінах і вшановували тебе як Героя. Бо ти ним і є. Пишаюся, що я твій племінник. Безмежно люблю, поважаю і дуже сумую. Спочивай з миром».

Олександр Мойсеєв не шукав слави. Але залишив по собі головне – пам’ять, гідність і вдячність тих, заради кого жив і воював.

Висловлюємо щирі співчуття матері Любові Антонівні, братам, племінникам, рідним, побратимам і всім, хто знав Олександра Миколайовича. Вічна пам’ять і шана українському Захиснику!

Сергій ГУСЕНКО

• Спочатку у бій за Україну пішов батько, а коли загинув, його замінив син: спогади про двох Героїв з Волині
• «Мамо, попроси Бога, я так ще хочу жити!»: історія Героя з Волині, який загинув за 4 дні до свого 27-річчя
• У грудні вперше вирушив на позицію, а в січні загинув: Герою з Волині навіки 25 років

Волинські