«Не ремесло, а мистецтво»: майстриня з Луцька Софією Пасюк створює унікальні дерев’яні іграшки

19 березня 2026 р. 11:41

19 березня 2026 р. 11:41

Софія Пасюк — мисткиня, у чиїх руках оживає культурний код Волині. Вже понад 25 років вона професійно займається народним мистецтвом, майстерно поєднуючи у своїй творчості крихку писанку, делікатну витинанку та складну різьбу по дереву. Кожен із цих напрямків для неї — це спосіб зберегти традицію та передати її сучасникам.

Нині пані Софія не лише створює унікальні дерев’яні іграшки та декоративні вироби, а й передає свій досвід студентам Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені І.Ф. Стравінського.

В інтерв’ю із журналістами ВСН пані Софія розповіла, як вдалося підкорити «чоловіче» ремесло, чому дерево може «опиратися» майстру та де шукати натхнення у тінях, що падають.

Розкажіть, будь ласка, трохи про себе: звідки ви родом, де минуло ваше дитинство і чи було у вашій родині місце для творчості чи ремесла?

Я — лучанка від народження. Все моє дитинство пройшло в середмісті Луцька. Моя мама, Анатолія Бакальчук , була науковим працівником у  краєзнавчому музеї. Там були створені етнографічні експозиції, що представляли, мабуть, усі або майже всі райони Волинської області. Тому свої дошкільні роки я добре пам’ятаю серед музейних залів і народознавчих куточків. Саме там у моїй уяві народжувалися різні рольові ігри. Ці спогади дуже яскраві й теплі.

Мені надзвичайно подобалося проводити час у музеї. Особливо запам’яталися ажурні литі сходи, пофарбовані в чорний колір і трохи потерті від часу. Для мене вони здавалися майже казковими, неймовірно красивими і загадковими.

Мій тато, Олег Бакальчук , працював інженером на приладобудівному заводі. Але вдома він постійно щось майстрував. Робив полички, люстри, бра, підсвічники. Любив поєднувати металеве литво з деревом. Я часто спостерігала, як із різних деталей у нього народжуються нові речі. А ще був мій дідусь - Прокіп Бакальчук.

Він іще за польських часів навчався у художній школі. Малював олійні копії з листівок, робив пап’є-маше. А для нас, дітей, міг зробити іграшку буквально з усього, що було під рукою. Тому творчість і різні ремесла, мабуть, були поруч зі мною від самого дитинства, як природна частина життя.

Де ви навчалися і чи пов’язана ваша професійна освіта безпосередньо з тим, чим ви займаєтеся зараз?

Художню освіту я здобувала на Волині. У Луцькій художній школі були мої перші кроки, а в ковельському училищі вивчала різьбу по дереву та інкрустацію ( Інкрустація - прикрашання дерев'яних виробів врізаними і вклеєними в поверхню рисунками та орнаментами з тонких листочків різноколірної фанери, металу, пластмаси тощо, - Ред.) , в Луцькому педагогічному інституті імені Лесі Українки на кафедрі педагогіки і образотворчого мистецтва отримала педагогічну освіту.

Так, вся моя професійна освіта - це той шлях, яким я рухаюсь по життю. Я викладаю образотворчі дисципліни у Волинському фаховому коледжі культури і мистецтв імені І.Ф. Стравінського Волинської обласної ради, є членкинею Національної спілки майстрів народного мистецтва України, художником КМЦ «Красне», була художником постановником в театрі ляльок, міжнародних етнографічних фестивалів «Берегиня», «Поліське літо з фольклором».

Моя творчість пов’язана з виготовленням дитячої іграшки з дерева , витинанкою та писанкарством.

Як у вашому житті з’явилося саме дерево?

Вперше з роботою в дереві я познайомилася під час навчання в училищі. Навіть не уявляла, що це стане визначальним в моїй подальшій діяльності. Звісно, я бачила роботи Івана Ариванюка на виставках спілки майстрів, захоплювалася ними, але не уявляла себе майстром різьби.

Чи пам’ятаєте ви свій перший виріб і які емоції він викликав?

Так. Маска з дерева. Це був лісовий дух з жіночим обличчям. Тоді вона мені здавалась дуже досконалою. З часом вже хотілося зробити кращу.

Різьблення по дереву традиційно вважалося «чоловічою» справою. Чи стикалися ви зі стереотипами у своїй діяльності та що допомагало вам іти за власним інтересом?

Стереотипи, особливо в кінці XX століття, були дуже сильними. Навіть на навчання набирали переважно хлопців. Якщо дивитись традиційно на ремесло різьблення з усіма підготовчими процесами, то це виправдано. Але й тоді брали, хай і небагато, дівчат.

Сьогодні з розвитком технічного процесу, набагато більше можливостей у дівчат, бо є можливість працювати без значної фізичної сили, яка раніше була обов'язковою. Можна обрати напрямок, що не потребують важкої праці та м'які породи дерева. Та й самі дівчата вже змінилися. У них тепер є більша віра в свої можливості, зацікавленість в експерименті (вони сміливо комбінують матеріали), багато процесів вже механізовані, є в доступі легкі ручні електроінструменти. Я так впевнено кажу, бо у нас в коледжі останнім часом на різьбленні навчаються все більше дівчат, які виконують складні роботи, що вирізняються високим творчим рівнем та майстерністю.

Хто був вашим головним наставником у професії, чи ви опановували техніку роботи самотужки?

Моїм першим наставником був Василь Михайлович Кравець , викладач училища. Також мені пощастило трішки працювати із заслуженим майстром народної творчості Іваном Івановичем Ариванюком в майстерні сувенірного цеху Ківерцівського лісгоспзагу.

З якими породами дерева ви найбільше любите працювати? Яке дерево має «найслухняніший» характер, а яке — найбільш примхливе?

Найлегше працювати з такими породами дерева як липа, вільха, осика. Вони м’які, однорідні за текстурою. Але значно цікавішими є породи, де гарний текстурний малюнок – береза, черешня. Вони крихкі, вимагають враховувати малюнок текстури і різьблений декор. А ще є безліч інших цікавих порід. Тому сказати напевно, з якою деревиною більше люблю працювати, я вагаюсь. Є задум, він вимагає свого матеріалу. Добре загострений інструмент, правильно підібраний, бажання втілити ідею – це робить процес цікавим та захопливим.

Як народжується ідея майбутнього виробу? Хто або що Вас надихає?

По-різному. Ідея буває просто є, її потрібно відмалювати. Буває, йдеш за олівцем. Вона може народжуватись в розмові, чи після прочитаної легенди, може просто наснитися, чи бути вловлена з падаючих тіней. А вже виріб народжується з ескізу, пошуку матеріалу, підбору інструментів, облицювальних матеріалів.

Що у ваших роботах домінує сьогодні: традиційні народні мотиви чи власне сучасне авторське бачення?

Спираюсь на традиційні зразки обробки деревини, створюю дитячі іграшки з дерева (коник, козлик, гусочка, півень тощо), в основному шукаю форму та образ. Враховую фактуру, мінімально декорую, використовую природні кольори для фарбування. Водночас намагаюсь, щоб мої роботи були близькими для розуміння сучасній дитині, зручними у використанні, містили певні посилання на прийоми сучасного мистецтва.

Чи буває таке, що дерево «опирається» роботі? Як ви дієте в таких ситуаціях?

Так, буває. Хоча в процесі задуму намагаєшся врахувати всі особливості, але бувають приховані дефекти. Спочатку думаю, тоді змінюю підхід. Іноді рішення потрібно відкласти на деякий час, щоб до нього вернутися «на свіжу голову».  Будь яка робота – це творчий пошук, тому працює правило неспішно обдумати, прийняти правильне рішення, закінчити роботу.

Наскільки сьогодні розвинене мистецтво різьблення на Волині?

Наш регіон багатий на дерево. Ще не так далеко у минуле, в побуті домінували вироби з дерева. Але час рухається, з’являються нові простіші, дешевші та доступніші в обробці матеріали. Але дерево завжди було і буде популярним. Сьогодні це дорогий матеріал. Різьблення – це вже не ремесло, а мистецтво, бо поєднує в собі не лише технічну майстерність, а художню цінність, індивідуальний підхід, об’ємні знання.

Чи є у нашому краї унікальні техніки або символи, які ви використовуєте у своїй творчості?

Вироби з дерева на Волині визначалась вишуканою, лаконічною формою, зручною у вжитку. Зазвичай фарбувались, переважно щільною, покривною фарбою. Колір переважно був блакитний. Могли поєднувати смугами синій, зелений, жовтий, червоний (переважно у скринях іноді на дверях чи віконницях). Орнаментальний декор був мінімалістичним - це різного характеру лінії (прямі, хвилясті, паралельні, з переплетенням), геометризована квітка, дерево, він був максимально простим, дещо архаїчним. Я стараюсь зберегти таку специфіку у своїх роботах, але вже користуюсь сучасними фарбами та покривними матеріалами.

Розкажіть про свій робочий інструментарій: чи є у вас улюблена стамеска або ніж, до якого «лежить рука», і наскільки важко сьогодні знайти якісне обладнання для майстра?

Мене вчили, що найкращий інструмент той, який ти виготовив сам. Але не весь інструмент можна самому зробити. Різьбярський ніж робиш сам і він найчастіше використовується.

Професійні інструменти стамески (прямі (плоскі), напівкруглі та кутові), ножі-косяки, клюкарзи, штихелі можна замовити по інтернету чи індивідуально у майстра коваля. Тепер дуже великий вибір і різні пропозиції, можна підібрати індивідуальний набір.

Яку головну рису характеру, на вашу думку, виховує у людині щоденне різьблення по дереву?

Терпіння, наполегливість, вміння думати, шукати найбільш вдале рішення, бережливість, доводити роботу до досконалості.

Чи легко вам розлучатися з готовими роботами, у які вкладено стільки часу та душі?

Кожна робота - це як твоя дитина. Ти виношуєш ідею, плануєш хід роботи, підбираєш інструмент та матеріали, вкладаєшся у виготовлення. Так, кожна робота мені дорога. Це шматок мого життя. Але, коли дивишся в захопленні очі людини, яка цінує твою роботу, то розстаєшся без жалю. Особливо на виставках волинського осередку НСНМУ, ярмарках чи фестивалях.

Що б ви порадили молодим дівчатам, які мріють спробувати себе в деревообробці, але побоюються складності процесів чи фізичної праці?

Пробувати. «Хто стукає, тому відчиняють». Щоб досягти мети, потрібно проявляти ініціативу, бути наполегливим і не боятися заявляти про себе.

• Весняна алергія у Луцьку: як захистити себе і не плутати з простудою
• «Лоза мене обрала сама»: інтерв’ю з майстринею з Луцька, яка відроджує давнє ремесло
• «Папір, фарба і натхнення»: майстриня з Волині плете з паперової лози унікальні кошики

Волинські