І нині слова Кобзаря – це українська зброя

23 березня 2026 р. 11:43

23 березня 2026 р. 11:43

У кожної нації є імена, котрі символізують її генетичний код. Для українців це Тарас Шевченко. Здавалося б, ніби все знаємо про нелегку долю Пророка, та, буваючи на заходах, присвячених його творчості, знову й знову пізнаєш щось нове. Цього разу у приватній етногалереї «Русовичі» Марії Доліновської у Нововолинську модераторки вечора «Багатогранний Шевченко: від кріпацького сина до батька української нації» Тетяна Поліщук та Марія Дацюк розкривали такі теми: тернистий шлях до свободи; Шевченко – художник: майстер світла та тіні; сімейного щастя він так і не пізнав; музична палітра: Кобзар у сучасних аранжуваннях.

Неабияке зацікавлення викликала чимала виставка «Кобзарів», а серед них і рідкісні та старовинні, принесли які з домашніх бібліотек учасники заходу. До речі, вони, а це переважно слухачі Університету вільного часу, читали найулюбленіші вірші Шевченка, а Тетяна Штембурська озвучила чимало його творів, покладених на музику.

9 березня 1814 року в Моринцях народився хлопець, з шести дітей лише він навчився читати й писати. Батько, відчуваючи особливий дар сина, залишив пророчий заповіт: «Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не потрібно. З нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».

Тарас у 12 років був готовий долати десятки кілометрів пішки, щоб знайти вчителя-маляра. Це була шалена жага до знань, яка вивела його з кріпацтва до еліти Петербурга.

За волю Шевченка заплачено 2500 рублів. Щоб зрозуміти масштаб цієї суми – тепер це понад 45 тисяч доларів. Ініціатором викупу став українець Іван Сошенко, хоча грошей не мав. Тому привів Тараса до ще одного українця – Василя Григоровича… Йому вдячний Тарас присвятив поему «Гайдамаки».

Ставши вільним у 24 роки, Шевченко занурюється у вільне життя. Сошенко писав, що в нього вселився «світський біс»: він стає зіркою петербурзьких віталень, «тусовщиком», стильно вдягається, відвідує оперу, малює портрети аристократів. Але в його серці завжди була Україна.

Ми звикли до Шевченка-поета, але він вважав себе насамперед художником та став першим в імперії академіком гравюри! Його називали «російським Рембрандтом» за неймовірну гру світла й тіні. Висилаючи у заслання, царський уряд заборонив Тарасу не лише писати, а й малювати.

Більшість картин і малюнків видатного художника можна побачити в Національному музеї Тараса Шевченка, а віднедавна і у Львові – до 20 червня 2026 року там триває виставка «ВІН: Тарас Шевченко. Художник».

У літературній спадщині Тараса Шевченка центральне місце належить збірці «Кобзар». Загалом творчий доробок поета налічує 237 віршів та поем. Перший «Кобзар», виданий у 1840 році накладом 1000 примірників, став справжньою сенсацією – увесь тираж розкупили за два тижні.

Ще одне захоплення цієї багатогранної особистості – музика. Він гарно співав, мав добрий музикальний слух і приємний голос.

Серце генія завжди шукало притулку. «Сімейного щастя я так і не пізнав», – з сумом казав він. Від кохання до Оксани Коваленко до фатальної зради Ликери Полусмакової – його життя було сповнене пристрастей і драм.

Шевченко не залишився у XIX столітті. Він був з нами у 1989 році на першій «Червоній руті», де прозвучали пісні на його слова. Він одягнув каску та взяв щит на Майдані під час Революції Гідності. У ті дні образ Кобзаря вийшов за межі канонічного портрета поета у смушевій шапці: він з’являвся на барикадах, на щитах самооборонівців, на банерах. Нині його слова – це зброя. Коли писав «Борітеся – поборете!», то звертався саме до нас.

Спадщина Кобзаря оживає в унікальних проєктах, він є світовим рекордсменом за кількістю встановлених пам’ятників. До речі, доволі оригінальний і за багатьма показниками унікальний пам’ятник Шевченку у Ковелі. Монумент понад 7 метрів заввишки, а вага скульптури – приблизно 20 тонн.

На честь Тараса в 1975 році назвали один із кратерів на планеті Меркурій. Отож Шевченко – це не про минуле. Це про здатність чинити опір, любити своє і бути вільними. Шевченко – це не застиглий пам’ятник. Це жива енергія спротиву, наш культурний код і надійний орієнтир. Його слова: свою Україну любіть, любіть її…во время люте, в останню тяжкую минуту за неї Господа моліть – особливо актуальні.

Поділилися найсокровеннішим, що пов’язано з Шевченком, і учасники заходу, зокрема, Лілія Вальчук, якій від своїх та чоловікових батьків у спадок дісталися «Кобзарі». Цю колекцію поповнила вже сама і принесла для огляду. Вивчає і популяризує твори Шевченка Емілія Данилюк. Вона розповіла, що уже у п’ять років її донька добре знала і майстерно читала вірші Кобзаря.

– Кілька років тому доля звела з підприємцем із Харкова, – поринуло у спогади Катерина Варвус. – Якось із тріо «Лебедине крило» їхали з концертною програмою до воїнів у Куп’янськ. Славко, на той час уже волонтер, просив заїхати до нього у Харків. І коли побачила у світлиці сімейний портрет, на якому він з дружиною був у вишиванках, була приємно вражена. Ще більше здивувалася, коли у його робочому кабінеті побачила вишитий портрет Кобзаря.

Цікавими спогадами поділилася і Вікторія Милокоста родом зі Сходу України. Її чоловік народився у Моринцях. Саме там, на малій батьківщині Шевченка, було їхнє весілля. А після цього рідні організували чудову екскурсію, отож бачила стежини, якими бігав маленький Тарас, хатину, в якій він жив, і запам’ятала це на усе життя.

Спадщина Кобзаря й справді безсмертна та актуальна, хоча минуло багато літ. Вона вчить любові до рідного краю, показує справжнє обличчя москалів, які й дотепер прагнуть гнобити наш волелюбний народ. Та їм цього зробити не вдасться ніколи.

Валентина ПЕТРОЩУК

Волинські