Два рідні брати з Волині – Іван і Василь Теребейчики – своїм життям захистили Україну

28 березня 2026 р. 20:15

28 березня 2026 р. 20:15

Василь Теребейчик загинув 11 березня 2024 року.

Спочатку чорна звістка прилетіла з приводу Івана, який був закатований у російському полоні. А в неділю, 22 березня 2026 року, в селі Нуйно провели в останній земний путь Василя Теребейчика. Бойовий шлях 54-літнього захисника-Героя був сповнений мужності, а повернення додому – довгим. Рідні чекали, шукали, молилися за чоловіка, батька, який ще два роки тому пропав безвісти, жили надією, що, може, він живий...

У червні 2024 року автор цих рядків розповідала в газеті «Волинь» про, яке велике горе принесла війна в родину, котра мешкає в селі Нуйно Камінь-Каширського району: Василь Теребейчик пропав безвісти, а його рідний  брат Іван перебував у полоні. Але «пропав безвісти» – це ж не загинув, і з полону бійці повертаються, тож надію на зустріч із дорогими людьми «ніхто не  може забрати», як говорила, зокрема, дружина Василя – Наталія.

І ось торік влітку прийшла гірка звістка щодо 54-річного Івана Теребейчика – боєць помер у Свердловській колонії, де перебував у полоні. Згодом, 20 червня 2025 року, він знайшов спочинок на кладовищі в Нуйно. А в неділю, 22 березня, в рідне село повернувся і Василь Теребейчик, котрий, як стало відомо, загинув 11 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі Новодарівки Пологівського району Запорізької області...

Перед очима – картина, яка постала два роки тому при нашій зустрічі з дружиною захисника України – Наталією. В одній із кімнат будинку подружжя Теребейчиків під образами, які увінчані традиційним українським рушником – оберегом, символом вірності, долі, висить весільне фото подружжя. Так було багато років, бо ж понад три десятиліття прожили в парі. А тепер у цьому куточку – ще й знімок глави сімейства, на якому він – у військовій формі.

Діти, як і їхня мама, жили думкою про зустріч із батьком, до останнього сподіваючись на диво, але, на жаль, його не сталося.

Виявляється, чоловік ще з перших днів повномасштабної війни хотів іти у військо, але його через стан здоров’я не брали. Але 21 лютого 2023-го – мобілізували. Був Василь Теребейчик сапером. Як тільки чула Наталія, що чоловіка кудись далі переводитимуть, то їхала до нього, щоб зустрітися. Тож бачила, як говорила, де він базувався із побратимами, дихала тим повітрям, яким він дихав, відчувала атмосферу, в якій жив на війні її Василь.

У жовтні 2023 року Василю Теребейчику дали відпустку. А в січні 2024-го його перевели в Комишуваху Запорізької області. Це була остання точка, де війна закінчилася для нього. І там Наталія вже не встигла побувати, й про це з жалем говорила. До 10 березня, як пригадувала Наталія, чоловік ще спілкувався з нею по телефону. А після цього числа вона більше не чула його.
11 березня їй сповістили із військкомату, що він пропав безвісти...

Рідні не виключали версії, що Василь потрапив у полон. Це давало їм надію на те, що він – живий. «І цю надію ніхто не може забрати. Я хочу, щоб мого Васю знайшли», – говорила Наталія.  Жінка вдячна синові й доньці, які не просто підтримували її, а й взяли на себе всю процедуру, яку треба пройти у випадку пошуків бійця, котрий зник безвісти. Діти, як і їхня мама, жили думкою про зустріч із батьком, до останнього сподіваючись на диво, але, на жаль, його не сталося.

Щирі наші співчуття родині захисника-Героя Василя Теребейчика!

Катерина ЗУБЧУК.

Волинські