Шукали ліки, але знайшли шлях: історія мами, яка не здалася заради сина з аутизмом

02 квітня 2026 р. 20:16

02 квітня 2026 р. 20:16

22-річний лучанин із важкою формою аутизму потребує постійної підтримки, а його родина вже понад два десятиліття щодня працює над тим, щоб він міг жити повноцінніше у суспільстві .

Про сина і прийняття його діагнозу до Всесвітнього дня поширення інформації про аутизм Суспільному розповіла матір Богдана , голова громадської організації «Янголята» Юлія Поліщук .

Народився здоровою дитиною

Зі слів Юлії, після виписки з пологового будинку Богдан нормально розвивався — у рік почав ходити та розмовляти. У 2,5 роки він перехворів на ГРВІ. Згодом батьки почали помічати у дитини зміну апетиту, міміки, з'явилися труднощі у спілкуванні,.

«Наш перший похід був до психіатра і під знаком питанням вже був аутизм, — пригадує жінка. — У 4,5 роки Богдан отримав інвалідність. Для нас це було важко, бо це назавжди. Ми довгий час оговтувалися. Зараз я раджу іншим: що це треба сприйняти і починати діяти, щоб почати допомагати своїй дитині».

22 роки тому, говорить Юлія, про хворобу мало хто знав, знайти фахівців було важко. Аутизм не лікується, а корегується соціальною адаптацією. Матір пригадує, що найважчим було знайти середовище для сина, де б йому надали адекватну допомогу. Згодом індивідуальні заняття з логопедом, навчання у реабілітаційному центрі.

«Хотілося знайти якусь пігулку, але ліків не існує. Я дуже вдячна психіатру, який нам сказав: «ви не думайте про те, щоб ваша дитина читала, писала, а думайте про те, щоб він був самостійний і давав собі раду». І ми почали жити», — каже Юлія.

Жінка додає: розуміла, що Богдан має бути в соціумі, тому щоденною працею родини стало вивчення маршрутів, магазинів та навколишнього світу.

«Він позбавлений дієздатності, потребує постійного супроводу. Але, що мені облегшує життя, це те, що він соціалізований, може в соціумі почуватися вільно. Вже йому не заважають настільки сторонні звуки, як раніше, бо ми його не тримали вдома. Не можна вдома таких дітей тримати», — ділиться лучанка.

Підлітковий вік і війна

Жінка зізнається: найскладнішим етапом для родини став підлітковий вік сина — Богдан став проявляти агресією і це стало черговим викликом для рідних. На той момент Юлія вже мала ще трьох дітей.

«Треба було з цими агресіями працювати. І потім ми ще виявили, що в нього епілепсія. Епілепсія дає ще агресії. Коли підібрали йому правильне лікування — ми з цим справились. І для мене це було найскладнішим на нашому шляху», — додає багатодітна матір.

Початок повномасштабного вторгнення негативно вплинув на стан Богдана. Зі слів Юлії, через стан сина родина не могла спускатися у підвал — йому там було некомфортно. Через вибухи та постійний стрес у хлопця почастішали напади епілепсії. Тоді Юлія з дітьми поїхала до матері у Молдову, чоловік пішов у військо.

«Тоді в Богдана почався новий виклик війною. По три рази на тиждень в нього проявилися важкі приступи епілепсії. Така була його реакція на війну.Знов агресія з'явилась і знов ми почали працювати в цьому напрямку. Ми побули 3 тижні у мами. І повернулись додому, у Луцьк», — пригадує жінка.

Зараз Богдан спокійніше ставиться до повітряних тривог чи вибухів. Він постійно відвідує різноманітні терапії, хореографію та психолога. Також хлопець любить плавати, слухати музику та подорожувати.

Щоб допомогти сину Юлія здобула освіту логопеда і психолога. Нині працює й з іншими дітьми із аутизмом. З її слів, у Луцькій тергромаді зараз проживають пнад 200 дорослих та дітей із цим діагнозом.

• У лікарні на Волині без розрізів видалили три камені з нирки
• На Волині лікарі успішно провели складну операцію з індивідуальним 3D-протезом
• Життя на лінії «103»: історії порятунку трьох волинян із серцевими кризами

Волинські