49 днів у бліндажі під обстрілами: історія прикордонника з Волинського загону

08 квітня 2026 р. 13:37

08 квітня 2026 р. 13:37

23-річний прикордонник Волинського загону Назар Богдан із позивним «Петрович» щойно повернувся з ротації на Куп’янському напрямку. Вісім місяців на передовій, з них — 49 днів безперервно на позиції під постійними обстрілами.

Про досвід оборони, життя в бліндажі та те, що допомагає триматися, боєць розповів в інтерв’ю Суспільному .

— Назаре, ви щойно повернулися з ротації. Які відчуття вдома?

— Головне — що повернулися живі й здорові. Раді бути тут, на Волині. Найскладніше — звикнути до тиші. До того, що нічого не літає над головою і не думаєш щосекунди, що може прилетіти.

— Скільки тривала ваша ротація і де служили?

— Вісім місяців. Із липня були на Куп’янському напрямку на Харківщині. Працювали разом із комендатурою швидкого реагування.

— Якими були ваші завдання?

— Я начальник відділення вогневої підтримки, але фактично виконували завдання з оборони рубежів. У моїй відповідальності був кілометр фронту. Постійно відбивали штурми, ворог не припиняв обстрілів — артилерія, дрони, скиди.

— Наскільки інтенсивними були обстріли?

— Навіть рахувати не було сенсу. Кожні дві-три години — обстріли з різних видів зброї.

— Чи вдавалося тримати позиції?

— Так. Завдяки взаємодії з артилерією і дронами. Часто противник навіть не встигав підійти — його накривали ще на підходах.

— Ви згадуєте про 49 днів на позиції. Як це — стільки часу фактично без виходу?

— Було таке, що по кілька днів не виходили з бліндажа. Постійні дрони, аеророзвідка — будь-який рух одразу фіксується. День починався «за графіком»: зранку обстріл, потім дрони, вдень коротке затишшя, коли можна було щось зробити — забрати провізію, і знову оборона.

— Як вас забезпечували?

— Переважно дронами. Скидували воду, боєприпаси, їжу, навіть одяг — термобілизну, спальники.

— Наскільки близько до ворога ви були?

— Десь 80–100 метрів. Через поле. Перший раз страшно, потім звикаєш.

— Найскладніший момент за цей час?

— Коли розбили нашу позицію — це було 1 жовтня. Втратили провізію, частину речей. Довелося ховатися, потім зайшли в інший бліндаж — колишній ворожий. Там навіть був загиблий російський солдат. Ми нічого не чіпали, бо будь-яка зміна могла видати нашу присутність.

— Скільки вас тоді було?

— Спочатку троє. Після обстрілу одного евакуювали, залишилися удвох із побратимом. Разом провели ці 49 днів.

— Ви навіть день народження зустріли на позиції?

— Так, 5 жовтня. Коли з’явився зв’язок, почали приходити привітання. А через кілька днів нам скинули їжу — курку, рибу. Для нас це було як свято.

— Як виглядав ваш типовий день?

— Постійне очікування штурму. Чергування, спостереження. Спали по черзі. Фактично — без руху більшість часу.

— Чи доводилося рятувати поранених?

— Турнікети накладати не доводилося, але допомагали пораненому з сусідньої позиції — осколок влучив у вухо. Його евакуювали.

— Що допомагає витримувати такі умови?

— Холодна голова. Не можна поспішати, бо одна помилка може дорого коштувати.

— Ви пам’ятаєте день виходу з позиції?

— Так, 26 жовтня. Чекали моменту, коли дрони противника були відволічені. Вийшли. Пройшли понад 10 кілометрів із речами.

— Що зробили першим після виходу?

— Ліг на м’яке ліжко. Після місяця без руху навіть ходити було важко.

— Хто вас чекає вдома?

— Батьки, рідні, друзі. Перше, що зробив удома — обійняв їх.

— Ви з дитинства хотіли бути військовим?

— Так. Я зі Львівщини, у 16 років вступив до академії прикордонної служби. У 23-му потрапив до Волинського загону. У родині були військові — вирішив продовжити традицію.

— Як ставитеся до цивільних, які живуть звичайним життям?

— Нехай живуть. Нікому не побажаєш такого досвіду. Допомагати можна і без служби — волонтерством, роботою.

— Про майбутнє думаєте?

— Після війни планую залишитися в армії.

— А про особисте?

— Поки не поспішаю. Зараз не знаєш, що буде завтра. Чекаю, коли закінчиться війна.

• Волинянин керує десантниками , які нищать ворога на Дніпропетровщині
• «Не хочеш працювати на свою армію – будеш призваний в чужу», – волинський прикордонник з позивним «Макар»
• На одній із позиції провів провів 26 днів: прикордонник Волинського загону продовжує службу з осколком в нозі

Волинські