«Якщо техніка не поїде — хтось не повернеться»: історія бійця волинської бригади - Волинські

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

«Якщо техніка не поїде — хтось не повернеться»: історія бійця волинської бригади

08 квітня 2026 р. 18:53

08 квітня 2026 р. 18:53

У ремонтній майстерні щодня кипить робота: гуркотять двигуни, дзвенить метал, а техніка, пошкоджена на фронті, знову повертається до життя.

Саме тут служить Дмитро на псевдо « Красний » — начальник ремонтної майстерні артилерійського озброєння взводу технічного забезпечення самохідного артилерійського дивізіону 100-ї окремої механізованої бригади.

Історію захисника розповіли у бригаді.

До війська чоловік приєднався у 2021 році, тоді йому саме виповнилося 18. Своє рішення пов’язати життя з армією Дмитро називає цілком природним.

«Хотів бути військовим. В мене по татовій лінії всі були військовими. Ще будучи школярем, я з новин дізнавався про перебіг подій у зоні АТО. Тоді вже розумів, що це стосується кожного з нас», – говорить він.

Його робота – не на передовій у класичному розумінні, але без неї фронт не існував би. Ремонт, обслуговування, підтримання техніки у бойовому стані – це щоденна відповідальність, від якої залежать життя.

«Якщо техніка не поїде – хтось не повернеться. Тому ми не маємо права на помилку», – каже він.

У майстерні немає тиші – тут постійно щось скрегоче, обертається, нагрівається. Це місце, де залізо отримує другий шанс, а разом із ним – і ті, хто на ньому вирушає в бій.

«Якщо техніка не поїде — хтось не повернеться»: історія бійця волинської бригади

Дмитро працює швидко і зосереджено. У його рухах – впевненість людини, яка точно знає свою справу. Тут не буває випадкових рішень – кожен гвинт, кожна деталь має значення.

«Наша задача – щоб техніка була в строю. Це наша лінія фронту», – додає він.

Родом він із Вінниччини. Там на нього чекають найдорожчі люди: мама Тетяна Андріївна та дружина Надія. Саме вони, зізнається боєць, дають сили триматися і крокувати вперед.