Володимир у мемуарах генерала Залужного

15 квітня 2026 р. 14:14

15 квітня 2026 р. 14:14

Написання генералом Валерієм Залужним першої частини своєї трилогії під назвою «Моя війна» стала сенсацією ще до виготовлення в івано-франківській друкарні «Вавилонська бібліотека» всього тиражу видання. Це сталося в 2024 році, після того, як Валерій Федорович тільки з йому та президентові України Володимиру Зеленському відомих причин несподівано подав у відставку, звільнився за станом здоров’я з військової служби та отримав призначення очолити дипломатичну місію України в Лондоні.

У книзі «Моя війна» генерал Валерій Залужний, як аносує її видавництво, особисто розповідає про свій життєвий і кар’єрний шлях, починаючи з дитячих років до роботи на посаді Головнокомандувача ЗСУ. «Це книга про мою війну. По-перше, війну з власними страхами, які не дають щось робити. По-друге, війну з людьми, які перешкоджають досягати мети. І нарешті — війну з обставинами, які стають перепонами у житті». Проте це не тільки автобіографічна оповідь, а й історія країни, де спершу ніхто не вірив у велику війну, а згодом жителі проявили незламну силу духу під час повномасштабного вторгнення, щоб вистояти та дати відсіч ворогу.

«Моя війна» є першою у трилогії, яку Залужний почав писати ще у березні 2023 року. Друга книга має назву «Наша війна», третя — «Їхня війна». Оповідь ведеться фрагментарно, а її тон нагадує щиру розмову з другом і дає змогу більше пізнати генерала як особистість.

Книга наповнена мотивацією до зростання, навчання, досягнення своїх цілей. Вона дарує відчуття тепла, захисту і нагадує, що варто берегти свою людяність.

Цікавим є весь зміст мемуарів ще доволі молодого генерала і посла. Але особливо цікаво, що ж він пригадав про період своєї військової служби у Володимирі.

«До початку літа 2009 року я, зовсім юний – 36-річний підполковник, став одним із головних кандидатів на призначенням командиром 51-ї окремої механізованої бригади, розміщеної тоді ще у місті Володимирі-Волинському.

Сказати, що для мене це було шоком – мабуть, нічого не сказати. Ті часи для військових були тяжкі. Дуже. Разом із усіма негараздами в забезпеченні, з відсутністю можливості організації належної бойової підготовки, з фактичним роззброєнням армії, залишалася головна проблема – стара пострадянська система управління і керівництва, яка не давала жодних шансів вирватися з замкнутого кола важкої службової рутини. Доводилося справді випробовувати долю. І доля мені усміхалась. Допомагати мені не було кому, зателефонувати комусь щодо мене теж ніхто не міг. Тому, впевнено обійшовши на віражі всіх конкурентів, і завдяки наполегливості свого командира та командувача корпусу я постав перед Атестаційною комісією Сухопутних військ, де генерал Анатолій Савватійович Пушняков із суворим батьківським обличчям виніс мені вердикт: добре, будеш командиром бригади, не підведи!».

Тут Валерій Залужний зробив важливе уточнення: вже на посаді Головнокомандувача ЗСУ йому довелося провести в останню путь цю людину, що віддала своє життя армії.

Та втрата була не єдиною: відійшов у Вічність генерал Юрій Валентинович Борискін. Про обох написав так:

«Було дуже боляче навіки прощатися зі своїми вчителям, що привели мене на саму вершину військової кар’єри, боляче згадувати, що, будучи Головкомом, не встиг подякувати, а коли з’явилася можливість, то було запізно».

Повертаючись на сторінку 70 мемуарів «Моя війна», Валерій Залужний написав ще кілька фраз про службу у Володимирі:

«У вересні того року розпочався абсолютно інший етап мого життя. Призначенню я дуже радів. І нова велика сім’я пригріла мене на святій волинській землі так аж на три роки, що пролетіли як один день. Звичайно, і цей період вартий цілої книжки. В ньому, як у кіно, перед очима промайнуло багато людей – і поганих, і гарних, і просто чудових. І час цей був сповнений емоцій, неймовірних подій і незабутніх вражень».

Тож цілком імовірно, колись нинішній Надзвичайний і Повноважний Посол України у Великій Британії виконає свою обіцянку та опише детальніше про 36 місяців військової служби на Волині. А ще опублікує наступні дві частини трилогії – «Наша війна» та «Їхня війна».

Таке побажання висловив редактор «Волинської газети» Володимир Данилюк на сторінці видання у Фейсбуці, який опублікував ці спогади Валерія Залужного.

Волинські