Прикордонник «Чіча» продовжує службу з осколком в нозі

15 квітня 2026 р. 15:42

15 квітня 2026 р. 15:42

Вадим Гись з позивним “Чіча” – військовослужбовець Волинського прикордонного загону. Йому 26 років, родом із міста Володимира. За час повномасштабної війни з рф двічі виконував завдання у зоні бойових дій. Отримав поранення, та продовжує службу з осколком у нозі. «Суспільному» захисник розповів про бойовий досвід, навчання такмеду, відбиття атак та поранення.

Вадим Гись опанував професію кінолога, навчаючись у кінологічному центрі, мав службового пса. Розпочав службу у Львівському прикордонному загоні в 2019 році. Через рік його підрозділ перевели до Луцька: тут поповнив лави 6-го прикордонного Волинського загону.

Після початку повномасштабної війни написав рапорт на переведення в комендатуру швидкого реагування. Так із листопада 2024 року став на захист країни на Харківському напрямку. Посада – снайпер, але, як каже сам прикордонник, довелося повоювати піхотинцем.

“Не був на Харківщині ніколи. Коли приїхав, рельєф здивував. Якщо в нас на Волині рівнини, то там вверх-вниз, вверх-вниз. Воно ніби прикольно, але коли несеш бойове завдання і треба дійти до позиції, то це не сильно приємно”, – сказав захисник.

Перший виїзд на позицію на Харківщині був серед ночі. Вадим пригадує: з пункту А до пункту Б, де військові мали нести чергування, довелося йти пішки 5-6 кілометрів. “Ми їхали вночі і двома групами по два чоловіки йшли на позицію. Перший раз нічого не знаєш, нічого не розумієш. Навіть руки не бачиш своєї. На той момент брали з собою по дві 5-літрові баклажки води, побільше продуктів, спальник, карімат, теплий одяг “, — розповів боєць.

1 січня 2025 року Вадим із побратимами зустрічав на позиції. Російські військові, у яких Новий рік розпочався на годину раніше, запустили по українських військових снаряди з “градів”, пригадав Вадим, а впродовж новорічної ночі не стихав вогонь із крупнокаліберного кулемета.

Між службою й веденням боїв Вадим Гись зумів пройти двотижневі медичні курси у Європі, отримавши поглиблені знання з першої медичної допомоги під вогнем. Каже: знання з такмеду дуже знадобились під час другої ротації.

Друга ротація відбулася наприкінці весни 2025 року: Вадим знову потрапив на Харківський напрямок. Місцевість аналогічна, однак найбільшою проблемою стали російські дрони. День розпочинався з чергування в “норі”. Це замаскований невеликий бліндаж, де можна переночувати. Побратими працювали за графіком: один відпочиває, двоє – на позиції.

“Ворог став сильнішим. А, можливо, просто натрапили на такий підрозділ БпЛА, на один з найкращих у ворога. Бували і скиди, і FPV били, і мінометні обстріли траплялися. По-різному, як який день” – зазначив боєць.

На одній із позицій Вадим із побратимами провів 26 днів. З безпілотників їм майже щодня скидали харчі та воду. На 26-й день українські військові, які стояли попереду, отримали важкі поранення і потребували евакуації. На позиції Вадима було укриття, у бійців – ні. Пригадує, як з побігли витягувати поранених.

“Хлопці, які попереду, мали контакт, їх треба було вивести. Зустрілися лице в лице з ворогом. В одного осколок у лікті, а в іншого – кульове поранення. Привели їх до нас на позицію і надавали медичну допомогу”, – говорить боєць.

На місце евакуації, зі слів прикордонника, бійцям потрібно було прибути до певної години, їх мала чекати машина. Перші три виходи через польоти російських дронів виявилися невдалими, проте четверта спроба стала успішною. “На четвертий раз вдалося вже якби висунути пораненого. 800 метрів мали його тягнути під гору. Тобто, були у ворога, як на долоні. Бо ми в низовині, а вони були вище нас і нам треба ще вище йти”, – зазначив військовий.

У вересні 2025 року Вадим Гись був на позиції з трьома військовослужбовцями ЗСУ. Коли хлопці заряджали портативну зарядну станцію, ворог влучив по їхньому пункту скидом “запальничка”.

“Ми якраз стояли на висоті, знизу село і нас було видно. Передали, що скинули “запальничку”, побігли, погасили пожежу. Заряджена на 60 відсотків «Екофло» за кілька днів розрядилася. Я вийшов на керівництво і попросив вернутись у більший ліс: там був генератор, можна підзарядити павербанки, набрати води і зарядити «Екофло»” , – розповів воїн.

Зарядивши станцію, військовий повернувся на позицію. Пригадує: довелося значну частину місцевості бігти, адже там ні дерева, ні куща для схованки. Не дійшов 100 метрів до посадки, як російський дрон влучив у ногу. Побратими, які були поруч, почали надавати медичну допомогу.

“Зліва – поле, справа – дуже густа посадка, що не зайдеш. А в мене рюкзак з «Екофло», 5-літрова фляга води і автомат. Почув, що над мною завис дрон, він мене засік. Десь метрів 30 пробіг і почув біля ноги вибух і такий удар, наче вдарило палкою. Відразу заніміла нога. Ще пробіг метрів 70, забіг в окопну лінію, поклав воду, «Екофло» під маскувальну сітку, тоді забіг до суміжників” , – каже боєць.

У цей момент, зазначив Вадим Гись, стали в нагоді отримані за кордоном знання з надання допомоги в “червоній зоні”. Згодом провів конверсію турнікету, стежив за ногою, а коли кровотеча зупинилась, зняв турнікет. Евакуація, розповів боєць, відбулася не одразу, оскільки російські бійці атакували скидами з FPV-дронів.

“ Хотіли зразу відправляти людей по мене, але кажу: “Ні, бо доведеться ще цих хлопців забирати”. Прибігли зранку. Кажу: “Бігом ховайтеся”, бо по нас почали знову “фпівішки” бити. Вже вийшло керівництво на нас, каже: “Ви самі бачите ситуацію. Даєте команду, ми замовляємо РЕБ”. Ми якось вибрали час, проскочили, зайшли в лісок. І відразу біля нас почали два FPV літати. Медик мене на тачці привіз в інший кінець лісу. І вже наступного ранку мене вивезли”, – розповів прикордонник.

Спершу Вадим Гись потрапив на стабілізаційний пункт, де бойові медики спробували витягнути осколки. Але операцію не провели, машиною медичної служби доставили в госпіталь у Харків, а звідти – у районну лікарню.

“Тоді подивилися, сказали, що осколок зайшов далеко, проблематично звідти його діставати, бо можна зробити ще більше біди. Осколок досі в мене в нозі” – каже військовослужбовець.

Зараз Вадим у складі підрозділу проходить злагодження та готується до подальшого відправлення у зону бойових дій. Вдома на нього чекають мама, тато, брат і бабуся. Рідні дбають про Вадима: пишуть, телефонують, відправляють посилки. Після перемоги і завершення війни Вадим Гись мріє повернутися додому, радіти життю і жити на повну.

Волинські