Парк із моторошною історією: на Волині облаштували старому цвинтарі

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Парк із моторошною історією: на Волині облаштували старому цвинтарі

21 квітня 2026 р. 21:25

21 квітня 2026 р. 21:25

Історія волинського селища Маневичі приховує таємниці, про які більшість сучасних мешканців навіть не здогадуються.

Одне з таких місць – затишний куточок поблизу залізничного вокзалу, який у середині минулого століття перетворили на центр розваг, буквально «закатавши» в асфальт пам'ять про сотні загиблих.

Про це у рубриці «Маневичі 125» розповів краєзнавець Роман Павлюк , оприлюднивши фото 1950-х років.

Як з'ясувалося, територія за залізничним вокзалом колись була найстарішим маневицьким некрополем. Цвинтар з’явився ще під час Першої світової війни. Тут спочивали солдати німецької та австро-угорської армій – католики, лютерани та православні. Проте з приходом радянської влади у 1939 році ставлення до пам’яті полеглих кардинально змінилося.

«Відразу після приходу совєтів цвинтар був частково зруйнований, а на його місці влаштували танцмайданчик. Просто на поховання колишніх противників настелили дерев’яну підлогу для "плясок под гармошку"», – розповідає Роман Павлюк.

Жодних ексгумацій чи перепоховань ніхто не проводив. Після Другої світової війни це місце остаточно перетворили на парк відпочинку. Танцмайданчик продовжував працювати, а згодом частину території колишнього кладовища взагалі забудували житловими будинками.

Сьогодні про трагічне минуле цього місця нагадують лише кілька старезних сосен, що збереглися на повороті провулка в глибині кварталу за вокзалом. Жодних меморіальних знаків там немає, тож сучасні будівлі й досі фактично стоять на кістках солдатів, які загинули понад сторіччя тому.