Сам пішов на фронт: захисник з Волині четвертий рік боронить Україну

23 квітня 2026 р. 12:47

23 квітня 2026 р. 12:47

Під час повномасштабного вторгнення росії мільйони українців залишили свої домівки, роботу та звичне життя, щоб стати на захист рідної землі. Серед них були люди різного віку і професій. Багато хто добровільно пішов до війська, розуміючи, що саме від їхньої мужності та єдності залежить майбутнє нашої країни. Серед тих, хто без вагань став до лав Збройних Сил України, – і захисник із села Люб'язь на Волині Григорій Смокович.

Із жовтня 2022 року він боронить Україну від російського ворога, розповідає видання «Нове життя» - новини Любешівщини.

Григорій Григорович народився у селі Великий Курінь. Там минули його дитячі та шкільні роки. Після закінчення місцевої школи здобув фах у Любешівському професійно-технічному училищі, а згодом відслужив строкову службу в армії.

Повернувшись додому, створив сім’ю. Разом із дружиною виховував трьох дітей. Працював у лісгоспі, згодом – на пилорамі, періодично виїжджав на сезонні заробітки. Жив звичайним сільським життям.

Та все змінила війна. Повномасштабне вторгнення росії застало його вдома.

– Піти служити чоловік вирішив самостійно. Поставив нас перед фактом, що мусить іти захищати країну і свою родину, бо інакше не може, – розповідає дружина Наталія Миколаївна.

Наприкінці жовтня 2022 року він без вагань став захисником України. Спочатку служив у місцевій територіальній обороні, а згодом виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту у складі 100-ої окремої механізованої бригади в протитанковому взводі на Серебрянському, Покровському та Торецькому напрямках.

У грудні 2024 року під час виконання бойового завдання під Торецьком Григорій Смокович отримав поранення. І нині осколки того бою залишаються в його тілі як болюче нагадування про пережите.

Та попри поранення і випробування він не зламався. Григорій Григорович продовжує службу на Сумщині у складі 204-ої бригади Повітряних сил у батальйоні охорони.

– Моєю мотивацією є родина, підтримка побратимів, а також віра в перемогу, – скромно каже захисник.

Справжньою опорою і гордістю воїна є його рідні. Дружина Наталія вже четвертий рік живе в щоденному очікуванні звістки від коханого. Подружжя домовилося: щойно Григорій повертається з позиції, обов’язково дає про себе знати – незалежно від того, чи це ніч, чи день. Для дружини кожна така звістка – найбільше заспокоєння і підтвердження того, що з ним усе гаразд.

Гордістю батька є його діти . Син Роман пішов стежками тата – нині він курсант другого курсу Національної академії внутрішніх справ.

За час служби захисник отримував відзнаки. Проте, як зізнається сам, найбільшою нагородою для нього є безпека родини. Як і всі українці, Григорій Григорович мріє про мирне життя.

– Хочу якнайшвидше повернутися додому, до сім’ї, дочекатися онуків. І, звичайно, найбільше хочеться діждатися нашої перемоги.

• Пішла на війну за покликом серця: історія волинянки, яка служить разом із чоловіком
• Багатодітний батько добровільно пішов на війну - історія захисника з Волині
• Від хірурга до бойового медика: як волинянин Роман зі «Сталевої Сотки» рятує життя на фронті

Волинські