«Ми їхали рятувати людей»: спогади ліквідатора з Волині про роботу в зоні Чорнобильської АЕС

24 квітня 2026 р. 19:08

24 квітня 2026 р. 19:08

Ліквідатор аварії на Чорнобильській АЕС Микола Гаврильчук розповів про події 1986 року, коли разом із колегами виконував роботи в зоні катастрофи. Він пригадує небезпечні завдання, роботу з технікою в умовах радіаційного ураження та психологічне напруження, яке супроводжувало ліквідаторів щодня. Сьогодні чоловік живе у Ковелі й згадує ті події як випробування, що назавжди змінили його життя.

Микола Гаврильчук народився на півночі Житомирщини, у селі Залісся — за сімдесят кілометрів від Чорнобиля. Там мова тягнеться повільніше, зберігає давні звуки, ніби розтягує час, пише Головне управління ДСНС України у Волинській області

«Ні столиця, ні люди не виправили в мені цієї говірки. Це з молоком матері, це зв’язок із землею», — каже він.

Сусідні села після аварії зникали, людей звідти відселяли. Його ж Залісся порожніє поволі. Тепер, коли приїжджає, більше часу проводить на цвинтарі: обійти могили.

До Ковеля Микола Гаврильчук приїхав за покликом серця. Тут зустрів дружину, виростив доньок, дочекався онуків. Тут же й провів дружину за межу вічності...

У травні 1986-го він гуляв із сім’єю містом, зустрів начальника частини. Той сказав коротко: відрядження, треба мити Київ перед міжнародною велогонкою. А вже в столиці на них показували пальцями: «Смертники приїхали». На це не зважали.

«Моторошно стало, коли рушили на Чорнобиль і назустріч пішли люди. Хто чим: автобусами, підводами, пішки. Гнали худобу, везли домашній скарб. Як кадри з війни», — пригадує ліквідатор.

У Чорнобилі їх розмістили в укритті. Перше завдання — обслуговувати техніку, що відкачувала заражену воду. Туди доставляли строковики-військові. Їхали в броньованій машині, тісній і гарячій, як у самоварі. Микола мав дістатися до пожежного автомобіля і заглушити його.

«Біжи, синку. Чим швидше — тим краще для твого здоров’я», — сказав тоді командир.

І він біг. Перескочив теплотрасу, уникав калюж «брудної» води, заглушив двигун і повернувся назад.

П’ять днів відрядження — небагато. Але там час зникає або розтягується до нестерпності. Працювали вночі: обслуговували техніку, дозаправляли, вивозили солдатів — виснажених, мовчазних. Машини потім мили — часто без належного захисту.

Лише вдень, коли вперше добре роздивився реактор, прийшло відчуття масштабу Чорнобильської катастрофи. Зруйнований четвертий блок стояв, як розірване нутро землі: вивернутий метал, розколотий бетон.

«Ми трималися один за одного. Отлічні хлопці були», — згадує ліквідатор.

Наказ про завершення відрядження зустрів із полегшенням. Дорогою заїхав до матері, а вона плакала, бо живий.

Після Чорнобиля настало звичне життя... Проте вже ніколи воно не було таким, як досі.

Ми зустрілися з Миколою Гаврильчуком у Ковелі, на Алеї героїв. Нині його бажання прості: мир і трохи здоров’я. Він дивиться на стели і кудись далі:

«Скільки хлопців молодих полягло… Та й ми тоді були молоді...»

• Напередодні 40-ї річниці аварії на ЧАЕС у Луцьку зустрілися з постраждалими
• Поговорив з рідними, а вже наступного дня був офіційно безвісти зниклим : Герою з Волині назавжди 25 років

Волинські