Прикинувся окупантом, аби вижити

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

Прикинувся окупантом, аби вижити

26 квітня 2026 р. 17:43

26 квітня 2026 р. 17:43

Михайло зізнається: те, що за шість місяців вони не отримали жодного поранення, – справжнє диво.

Боєць пів року провів на позиції

Військовослужбовець 128-ої окремої механізованої бригади «Дике поле» на ім’я Михайло разом із побратимом Геннадієм встановили справжній рекорд витривалості. Замість запланованого місяця вони провели на передовій майже 200 днів, відбиваючи атаки ворога та виживаючи у надлюдських умовах.

Михайло згадує, що торік у вересні вони зголосилися змінити поранених товаришів на позиції.

«Інструктор підійшов, зібрав нас, сказав: «Треба добровольців – замінити хлопців на позиції». Комбат, який інструктував, сказав, що це на три – чотири тижні, максимум – на місяць-півтора. Але вийшло, що провели там шість із половиною місяців», – розповів боєць «Суспільному».

За час перебування на «нулі» двоє захисників знищили дев’ятьох окупантів, які намагалися штурмувати їхню ділянку. Ворожа група підійшла настільки близько, що довелося видавати себе за росіян.

«Того дня ми дві групи знищили. Друга група залетіла, прийняли нас за своїх. Почалася розмова. Він каже: «Я зі 108-го полку. А ти хто такий?». Я кажу: «Я теж звідти». Почав імпровізувати, що в голову прийшло – мовляв, старшого накрило, я тут ховаюсь. Але він почав ставити питання, на які я вже не міг відповісти, питав позивний їхнього комбата. У цей час напарник Гена дав довгу чергу», – згадує Михайло.

Ворожа група підійшла настільки близько, що довелося видавати себе за росіян.

Пів року бійці жили у самостійно виритих окопах поблизу розбитих дачних будинків. Усе необхідне – їжу, воду та медикаменти – їм доставляли виключно дронами.

Найважчим іспитом стала зима. Щоб не замерзнути, військові використовували хімічні грілки та вдягали цивільний одяг, знайдений у руїнах.

Єдиним містком із домом були короткі аудіоповідомлення. Побратими по рації записували слова Михайла, а потім телефоном передавали їх родині. Вдома на нього чекали дружина, чотири доньки та онуки.

«Перше, що зробив, коли вийшли – зателефонував дружині по відеозв’язку. Раділа, плакала... не вірила, що я дзвоню зі свого номера телефону», – каже боєць. Михайло зізнається: те, що за шість місяців вони не отримали жодного поранення – справжнє диво. Вистояти під безперервними атаками FPV-дронів та штурмами допомогла віра.