Праведник із Володимира: життя Йосипа Панасевича та шлях до отримання почесного звання

28 квітня 2026 р. 13:34

28 квітня 2026 р. 13:34

Понад 2200 українців отримали звання Праведників народів світу, зокрема 117 волинян. Один з них – уродженець Володимира Йосип Панасевич. Про його вчинки збереглися лише уривки спогадів: родинні історії, свідчення врятованих та довгий шлях до визнання. Тож ми зустрілися у Львові з його онукою Ліаною Панасевич-Бенке, яка зараз живе у Франції, щоб поговорити про це.

Хто такі Праведники народів світу

Праведники народів світу – це почесне звання, яке присвоює меморіальний центр Яд Вашем людям неєврейського походження, які під час Голокосту рятували євреїв, ризикуючи власним життям. Йдеться не лише про окремі вчинки допомоги, а про свідомий вибір діяти в умовах смертельної небезпеки – без очікування винагороди. Це звання вже отримали понад 2200 українців, а також Україна посідає четверте місце у світі за кількістю праведників.

Визнання Праведником передбачає ретельний процес: необхідні документальні підтвердження, свідчення врятованих або їхніх нащадків, а також перевірка істориків. Після ухвалення рішення, людині (або її родині) вручають медаль і почесний диплом, а ім’я заносять до Стіни честі у Сад Праведників народів світу в Єрусалимі. Для багатьох родин це не лише символічна відзнака, а й спосіб гідно вшанувати добре ім’я і зберегти пам’ять про подвиг та самопожертву.

Життя Йосипа Панасевича

Йосип Купріянович Панасевич народився і виріс у Володимирі. У молодому віці він був засуджений польською владою і провів у в’язниці близько 14 із 15 присуджених років. Навіть після звільнення залишався під підозрою різних режимів: за словами онуки, йому не довіряли ні радянська влада, ні німці під час окупації.

Відомо, що Панасевич був пов’язаний із комуністичним рухом Західної України і вірив у свої ідеї – передусім у соціальну рівність. Водночас, як розповідає онука, для нього це було радше питання справедливості, ніж політичної лояльності. Його обурювала бідність і експлуатація людей, які важко працювали за мізерну оплату, і саме це формувало його погляди.

«Він був з тих людей, для яких головне – справедливість і допомога іншим… його мучила соціальна несправедливість. Він вірив у ідею: рівність і те, що люди не мають працювати за копійки», – розповіла онука Ліана.

Попри складну життєву долю та переслідування, Панасевич рятував єврейські родини. Він переховував людей у своєму будинку у Володимирі, зокрема у спеціально облаштованому сховку, допомагав їм ховатися в інших місцях, а також давав поради із виживання. Не дарма кажуть, що «той, хто рятує одне життя – рятує весь світ».

Онука Ліана застала дідуся ще як була дитиною і з власних спогадів розповідає: «Мені з самого дитинства казали, що коли впаде хліб, то мій дідо його завжди піднімав і цілував, хоч і не застав Голод».

Свідчення та історія порятунку

Історію порятунку родини зберегла у своїх свідченнях уродженка Володимира Гелла Мішпаті (Гольдман) – одна з врятованих Панасевичем. Вона згадує, що ще до початку німецької окупації він передчував небезпеку.

У 1939 році, коли почалася війна між Німеччиною і Польщею, Йосипа Панасевича заарештувала польська влада. Перед арештом він прийшов до їхньої родини з проханням подбати про його дружину.

Згодом, після приходу радянських військ, його звільнили, і він повернувся додому. Але вже невдовзі почалася нова війна – між Німеччиною та Совєтським Союзом.

Після окупації становище євреїв у місті різко погіршилося. Родина залишилася без батька – його мобілізували до Червоної армії, і він загинув на початку війни. Мати залишилася сама з двома дітьми. Саме тоді Панасевич почав системно допомагати.

«Коли німці увійшли до міста, почалися переслідування євреїв. Моя мама залишилася сама з двома маленькими дітьми. Вона не займалась бізнесом, не мала досвіду виживання в таких умовах. Тоді Панасевич прийшов і сказав: «Ми постараємося допомогти вам, наскільки це можливо». Відтоді він почав активно нам допомагати. Він давав поради: де знайти їжу, що купувати та як вижити», – розповіла у своїх свідченнях, датованих 1980 роком, порятована Елла Мішпаті.

З кожним місяцем ситуація ставала дедалі небезпечнішою: у місті створили гетто, євреїв ізолювали, умови життя різко погіршилися. Попри це, Панасевич продовжував допомагати, вже розуміючи масштаб загрози.

«Він знав, що ситуація йде до катастрофи. Він почав говорити прямо, що це може закінчитися знищенням». Врешті він переконав приречених на смерть попри небезпеку нелегально залишити гетто і прийти до нього в Анусин, де Панасевич переховував їх у себе в будинку для літніх людей, яким він керував. Весь цей час він допомагав їм, надаючи прихисток, їжу, інформуючи про небезпеки.

Окрім цього, за словами онуки Ліани, є ще одна сім’я, якій пан Панасевич допомагав, однак вони, найімовірніше, не давали свідчень.

Про процес визнання та труднощі

Онука Ліана Панасевич-Бенке поділилася, що процес отримання звання Праведника народів світу для її дідуся розтягнувся на десятиліття. Родина намагалася звертатися ще 15 років тому, однак ці спроби не дали результату: листи не доходили, відповіді не надходили, а сама справа фактично залишалася без руху з 1980-х років, відколи родина врятованих дала свідчення.

Вона розповідає, що доводилося постійно нагадувати про себе – писати, звертатися знову і знову, адже без цього справу просто не розглядали. Навіть після отримання визнання частину матеріалів родині довелося шукати самостійно.

…«Це абсолютно символічний, психологічний момент. Це щось, що я роблю для свого діда, для його пам’яті. Я надіялася на якусь більшу вдячність і солідарність”, – поділилася онука Праведника. Отримати відеозапис свідчень і їх переклад з власної ініціативи допоміг володимирчанин Володимир Музиченко.

Однак цього року онука та донька Йосипа Панасевича отримали нагороду Праведників народів світу у день пам’яті катастрофи та героїзму європейського єврейства, 14 квітня цього ж року. Нагороду вручив особисто надзвичайний і повноважний посол Держави Ізраїль в Україні Михаель Бродський.

Онука Ліана хоче відшукати людей, які могли знати Йосипа Панасевича: сусіди, можливі родичі, аби дізнатись більше про долю дідуся.

Олександра МАЛИШЕВА,
студентка 4 курсу журналістики НУ «Львівська політехніка»

Волинські