Пам’ятаємо 1945-й, виборюємо нову перемогу

08 травня 2026 р. 17:55

08 травня 2026 р. 17:55

Країна та світ у День пам’яті та примирення вшановують невинних жертв Другої світової війни, жертв страшних воєнних злочинів нацистів. 8 травня 1945 року було підписано акт про капітуляцію тодішнього агресора – Німеччини. І саме цей день став Днем пам’яті, щоб не забувати мільйони смертей і Днем примирення – щоб усі країни, які брали участь у війні, примирилися і ніколи не починали воєн. Але українці у ХХІ столітті знову змушені обстоювати право нації на життя і за своє майбутнє.

З 1939-го по 1945 рік втратили життя вісім мільйонів українців — так пишеться у новій книзі Юрія Щербака «Третя світова війна України. Наша перемого-поразка і падіння росії». Книга вийшла у 2025 році. Автор народився 12 жовтня 1934-го — український радянський письменник, епідеміолог, політик, написав близько 100 наукових робіт і 40 книг.

Епіграфом до книги автор наводить слова Олександра Довженка, записані в його щоденнику під час Другої світової війни: «На українських полях і селах в огні і полум’ї вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива».

Книга складається з п’яти частин. Перша з них — «Україна – вічне поле крові». Автор пише: «Книга для мене – старого українського письменника – єдиний спосіб донести свій самотній голос тривоги до ширшого загалу під час світового урагану. Сподіваюсь, що голос буде кимось почутий. Події травня 2024 року в Харкові, коли російська ракета, що влучила в друкарню, знищила 50 тисяч українських книжок, показала, що стара істина «книжки не горять» вже не актуальна. Єдина слабка надія – що ракет не вистачить на всі книжки світу. І що в майбутньому ще залишиться трохи людей, які читатимуть книжки».

Не будучи військовим експертом, автор провів велику роботу над книгою. Починаючи з 3600 року до нашої ери і донині в світі відбулося 14 600 воєн, які забрали життя трьох мільярдів людей.

У розділі «Забута незабутня війна» Юрій Щербак по-новому осмислює уроки Першої світової війни і трагічної участі в ній українців, підкреслюючи, що саме на фронтах цієї війни відбувалося формування сучасної української нації та колосальні людські втрати.

У розділі «Війна громадянська, міжнародна, міжнаціональна» автор пише, що породженням Першої світової війни з наступним розвалом царської імперії і більшовицьким переворотом стала війна громадянська (1917-1922).

«Війна ця була набагато кривавішою за Першу світову. Якщо у війні 1914-1917 років росія разом з Україною втратила два мільйони 25 тисяч вбитими, то під час громадянської кількість жертв зросла у п’ять разів і становила 10,7 мільйона осіб. Її ініціатором і палієм виступив російський більшовицький режим народних комісарів у Петрограді, який 17 грудня 1917 року за підписами Леніна, Сталіна, Троцького пред’явив Українській Народній Республіці – новонародженій незалежній державі – грізний ультиматум («Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради»), в якому висувалися вимоги, виконання яких нищило молоду державу».

Сталінський Голодомор 1932-1933 років остаточно зламав хребет українському селянству. В Україні він вбив від 5 до 10 мільйонів людей, переважно селян. Це була спецоперація громадянської війни більшовицького режиму.

Розділ «Друга світова. Перша ядерна» розкриває страшну правду про цю війну. Перебуваючи на дипломатичній службі у Вашингтоні, автор розкопав «дивовижні» тексти й документи напередодні Другої світової війни, які розкривають істинне бачення провідних країн Європи, зокрема Великої Британії, ролі й місця України на карті світу.

«Якою має бути позиція Великої Британії?.. Я (Ланселот Лоутон – відомий британський історик, громадський діяч, журналіст-міжнародник, один із засновників Англо-Українського комітету 1935 р.) вважаю, має бути та сама, що й українців. Ми повинні стояти на боці України… прагнути того самого рішення, якого бажає сама Україна, і я переконаний, що це так само в наших інтересах, як і в її».

«Сталін, мрією якого було розпалити вогонь європейської війни на Заході, був дуже занепокоєний перспективою втрати своєї найбагатшої колонії – України. Власне з цього, з «українського питання», почався бурхливий роман Сталіна і Гітлера, які впродовж наступних місяців (з березня 1939 року) стали замовниками, співучасниками і союзниками у розпалюванні Другої світової війни».

Юрій Щербак з точністю досвідченого лікаря діагностує ці «дві дияволсько-гігантські постаті історії першої половини XX століття, які великою мірою визначили траєкторію світових подій цієї доби. Два фанатичних, кривавих диктатори, два творці злочинних утопій – червоної й коричневої – які прирекли мільйони людей на смерть».

У книзі наводяться жахливі історичні факти: «1 вересня 1939 року вермахт почав атаку на Польщу, маючи величезну перевагу в живій силі і техніці: було задіяно 60 дивізій (майже 1,5 мільйона вояків)… 17 вересня до німецьких і словацьких загарбників приєдналися радянські «визволителі». В операції взяли участь майже 500 тисяч бійців…»

У 1939 році СРСР захопив 52 % території і 30 % населення тодішньої Польщі. З погляду міжнародного права, це була нічим не спровокована агресія і анексія території суверенної держави. Йдучи на цей крок, сталінське керівництво порушило безліч міжнародних угод.

22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз. Гітлер стратегічно переграв Сталіна, почавши раніше, ніж намітив це «наймудріший вождь народів». «Україна, яка напередодні війни потроху почала оговтуватись після Голодомору, потрапила у вогонь тотального винищення».

…Наприкінці 1941 року, коли майже вся Україна була окупована німецькими військами внаслідок жахливих поразок Червоної армії, провину за які несе особисто Сталін, «великий вождь народів» запустив чутку про «зраду» українців.

Водночас факти свідчать про протилежне: «в Червоній армії служило не менше ніж 7 мільйонів українців, з них 3,5 мільйона загинуло чи пропало безвісти. 23 % бійців Червоної Армії та 59 % радянських партизан (100 тис. осіб) становили українці. 35-50 тисяч українців воювали за Великобританію в Збройних силах Канади, 11 тисяч закарпатських українців билися з ворогом у війську Чехословаччини, 5 тисяч – в іноземному легіоні Франції…»

В загонах Української повстанської армії, які діяли в Західній Україні в 1943-1944 роках, нараховувалось не менше ніж 40 тисяч вояків, які чинили опір німцям, радянським і польським партизанам, а згодом – регулярним частинам Червоної армії й місцевим органам радянської влади.

Юрій Щербак нагадує, що 2069 українців стали Героями Радянського Союзу, 32 – двічі Героями і один – Іван Кожедуб, льотчик-винищувач, – отримав три зірки Героя.

«Україна відіграла винятково важливу роль на європейському театрі воєнних дій у 1941-1944 роках. На Східному фронті (у 1943 році Сталін утворив чотири українських фронти, а Гітлер – дві групи армій «Україна») воювало від 56 до 76 % загальної кількості німецьких дивізій: 607 з них було розгромлено саме на цьому фронті, коли на інших фронтах загинуло 176 дивізій».

Одним з інформаційних злочинів росії було виключення зі списку героїв війни двох українців – лейтенанта Олексія Береста та сержанта Петра Щербини, які першими встановили прапори перемоги над німецьким рейхстагом в ніч на 1 травня 1945 року.

Наприкінці розділу Юрій Щербак формулює 10 історичних уроків, які Україна повинна була б винести з Другої світової війни.

Найтяжчим з 26-ти є розділ «Втрати України» – навіть знаючи і проживаючи все це, важко повірити, що таке можливо в центрі Європи у XXI столітті. «Криваві жорна війни щодня і щоночі 3,5 року без передишки перемелюють життя тисяч і тисяч воїнів і цивільних – дорослих, малих і ненароджених; міста і села з їх домівками й системами життєзабезпечення; живу природу і віру – віру в Бога і в земну справедливість…».

Юрій Щербак пише: «Почну не з кількості вбитих цією війною українців чи втрат в енергетиці та руйнувань житлового фонду. Почну зі страху. З травматичного страху наших громадян. 24 лютого 2022 року мільйони українців прокинулися в іншому світі, іншому часі, хоча далеко не всі спочатку це збагнули. Нова дійсність війни, якої всі боялися, але мало хто вірив, що путін наважиться її почати, вмить змінила Україну і світ, мене, моїх рідних і друзів, поклавши тінь смерті на мільйони моїх співвітчизників».

Війна ця величезна за масштабами масового переміщення людських потоків в Україні. «В лютому-березні 2022 року стався біблійний Вихід нашого народу, переважно матерів з дітьми, що перевершив усе, що пережила в своїй історії українська земля. Понад сім мільйонів громадян, зокрема 2,5 мільйона дітей, виїхали з України у той час загального сум’яття. Ще 10-12 мільйонів осіб стали внутрішньо переміщеними особами, втративши житло, що змусило їх покинути насиджені місця і перетворитися на блукачів».

На очах усього світу, при мовчазній згоді таких «миролюбних» держав, як Китай та Індія, здійснюється злочинний план нищення самих основ нормального існування громадян України – позбавлення електро- і водопостачання, каналізації, зв’язку, транспорту… «Про що думали ті, хто розпочинав це? Хіба мало було власної землі, природних ресурсів, грошей, влади, величі?..»

Юрій Щербак, як перший Міністр охорони навколишнього природного середовища України, добре знає проблеми ядерної та радіаційної безпеки. Спеціальний розділ книги так і називається «Російська ядерна загроза».

«Разом з жахливими воєнними злочинами» росія «захопила цивільні ядерні об’єкти України (виведену з експлуатації Чорнобильську АЕС і найбільшу в Європі Запорізьку АЕС; вдарила дроном по об’єкту «Укриття» над 4-м зруйнованим блоком ЧАЕС; обстріляла харківську дослідницьку установку «Джерело нейтронів») та поставила світ на межу ядерної катастрофи». Хоч у Будапештському меморандумі рф «присягала, що ніяка зброя ніколи не буде застосована проти України».

Юрій Щербак пише: «Я належу до тих, хто вірить у можливість застосування Путіним ядерної зброї в критичний момент існування його режиму. Тому ядерний Апокаліпсис залишається на порядку денному цього (!) світу».

Автор наводить слова Гітлера, сказані напередодні нападу на Польщу: «В інтересах пропаганди я назву якусь причину вибуху цієї війни, не має значення, чи буде вона вірогідною. Чи ні. Переможця ніхто не питає, чи сказав правду, чи ні. У справах з початком і веденням війни вирішує не право, а перемога». Відомо, чим закінчили ініціатори тієї війни і скільки десятиліть країна, яку вони кинули у війну, спокутувала вину перед жертвами…

В думках українців засіли вічні питання, сформульовані автором у розділі «Покарання агресора»: «Чи є Бог на небі? І якщо є, чи Він чує стогони і прокляття тих, хто втратив дітей і рідних, хто був скалічений на цій війні або став безхатьком і жебраком? Чи справді діє закон карми й чи будуть покарані мерзотники, які зруйнували Україну, вбили сотні тисяч її громадян, розпорошили дітей – майбутнє нації – по світу?..»

8 травня вшановуємо тих, хто зупинив нацизм. Читаючи Щербака, розуміємо, що маємо зупинити новий нацизм – рашизм. Наша перемога – це питання існування України. Книга вчить: лише єдність і сила нації здатні перетворити «перемогопоразку» на велику Перемогу. Щоб Третя світова стала останньою, Україна має вистояти і стати щитом Європи. Пам’ять про загиблих – це наш обов’язок перемогти.

Тетяна ГІЛЕВИЧ, бібліотекарка бібліотеки-філії №2

Волинські