Кожна збірка поета з міста Шептицького Леоніда Лахтюка, що виходить в світ, все філігранніша, все досконаліша і оригінальніша, вона немов шліфується часом, щоб нести красу, любов до рідного слова, до Батьківщини, до жінки, до природи. Це чудово, що в світі стало більше на одну чудову книгу, на майже сто неповторних віршів, на цілу гаму емоцій, почуттів, побачень, розлук, душевних поривань.
Обережно, немов новонароджену дитину, беру до рук нову збірку поезій Леоніда Лахтюка. Вона пахне свіжим друкарським ароматом, в очі кидається скромне і водночас вишукане оформлення обкладинки. На фоні трави і зеленого листя колір обкладинки здається дуже знаковим і своєчасним. Символічний малюнок – з книги вилітають птахами поезії, щоб нести у світ красу української мови, культ кохання, краси природи і чистих людських взаємин.
Відкриваю першу сторінку – і вже не можу відірватись від особливої магії слова, що йде з глибини серця,У віршах, зібраних у виданні – мої роздуми про Україну, Бога, людину та її внутрішню відповідальність перед пам’яттю, любов’ю і майбутнім», – звертається поет до свого читача. В цьому і є сенс книги – допомагати людям не відчувати себе самотніми у думках і почуттях.
Колись прочитала, що душа кожної людини закрита зсередини і лише сама людина може відкрити її. А що душа поета? Леонід Лахтюк відкриває її читачам, як вищу форму вираження емоцій, як танець слів, як вогонь, що загоряється в душі поета і передається читачам.
Коли у Омара Хаяма запитали який вірш найулюбленіший, він відповів, що кожен твір він пише, як останній в житті і кожен найулюбленіший. Не запитую у Леоніда Лахтюка, яка з поетичних збірок найулюбленіша, бо знаю, що кожна з них написана серцем, очима любові, ніжності, краси. Він не просто підбирає рими, а створює танець з слів, то веселий, запальний, шалений, нестримний, то меланхолійний, неквапливий під музику дощу, вітру, повітряних сирен, болю, страждань.
Я не насмілюсь запитати Леоніда, хто ця жінка, якій присвячені вірші, яка є його музою, до ніг якої поет кидає своє гаряче, трепетне, зболене серце. Але мимоволі заздрю білою заздрістю, коли читаю гімн найсвітлішому людському почуттю. Про таке кохання мріє кожна жінка.
Два вірші різних поетів, але в них так багато спільного, бо написані вони люблячими серцями поетів, чиїм мріям не судилося здійснитись, і це, «Пробач мені» це біль, це нездійсненні сни, це самотні ранки і ночі.
Не знаю чи це земна жінка чи Галатея, створена творчою уявою поета, боюсь сполохати щось чисте, неземне, божественне, але як прекрасно, що в цифрову епоху, в епоху ШІ є мрійники, лірики, романтики, що вдихають в статую Галатеї подібно Пігмаліону музику пристрасті, віршопад рядків, де буревій емоцій, почуттів, переживань, болю, ніжності, ілюзій!
Поет вміло малює різнобарвну палітру почуттів і вірить у радісні сонячні дні. Лірика поета насичена глибокими філософськими роздумами про сенс людського життя, пейзажами душі і пейзажами природи, глибокими психологічними роздумами, возвеличенням жінки і кохання, як найвищої суті людського і життя.
Знаю, що ще не раз візьму до рук збірку Леоніда Лахтюка «Поезії». Буду неквапливо читати, уявляти, як поет брав до рук чорнило і перо і писав про «сніг в душі твоїй».
«Поезіїї» Линьте у світ птахами – символами добра, миру, любові! Нехай у Леоніда Лахтюка буде завжди яскравий неповторний віршопад під ясними зорями і доля дарує багато щасливих миттєвостей, які на завжди можна зберегти тільки у віршах.
Джерело: slovopravdy.com.ua
