На стінах гімназії на Волині відкрили дві меморіальні дошки полеглим Захисникам

28 травня 2026 р. 20:41

28 травня 2026 р. 20:41

Подвір’я Носачевицької гімназії, яке зазвичай повниться дзвінким дитячим сміхом, 22 травня оповив важкий, невимовний сум. Сюди, до рідної школи, в останній раз «повернулися» двоє її випускників – Володимир Мірчук та Сергій Уляницький. Повернулися в граніті, щоб щодня зустрічати й проводжати поглядом нові покоління українців, за майбутнє яких вони віддали найдорожче – свої життя.

Про це повідомляють на сайті Рожищенської міської ради, - інформує ВолиньUA .

Сльози, які неможливо стримати, оберемки квітів із чорними стрічками та синьо-жовті прапори, що тріпотіли на вітрі, – усе нагадувало про невимовну ціну нашої свободи. На мітинг-реквієм зібралися рідні, друзі, односельці, вчителі та учні, аби схилити голови перед подвигом земляків.

Цього дня кожне слово було наче оголений нерв. Найбільше слів вдячності та підтримки лунало на адресу найрідніших – тих, хто виховав справжніх Чоловіків, Воїнів, Патріотів. Присутні дякували захисникам, які до останнього подиху тримали мирне небо над Україною.

Право відкрити меморіальні дошки, які відтепер стануть частиною історії ліцею та всієї громади, запросили найближчих людей Героїв: дружину Володимира Мірчука – Людмилу та батьків Сергія Уляницького.

Коли спали синьо-жовні полотна, на присутніх поглянули два усміхнених, повних життя погляди. Погляди тих, хто став нашою залізною стіною перед навалою ворога.

Зі словами глибокої скорботи та закликом ніколи не забувати ціну нашого спокою до громади звернувся міський голова Вячеслав Поліщук:

Володимир Адамович Мірчук народився у селі Єлизаветин. До великої війни він працював майстром лісу Ківерцівського надлісництва ДП «Ліси України». Колеги, односельці та друзі згадують його як людину діла та слова – принципового, відповідального, але водночас неймовірно щирого, великого життєлюба та невичерпного оптиміста. Його посмішка вміла підбадьорити у найважчі хвилини.

Коли 24 лютого 2022 року ворог підступно вдерся на нашу землю, Володимир не вагався ні хвилини. Уже 28 лютого він стояв у рядах 100-ї окремої бригади територіальної оборони (згодом – механізованої).

Він був надійним побратимом, на якого можна було покластися в найзапеклішому бою. За свою мужність та професіоналізм сержант Мірчук був нагороджений високою відзнакою Головнокомандувача ЗСУ – нагрудним знаком «Золотий хрест».

Його зв'язок із рідними обірвався у квітні 2024 року, коли «сотка» вела запеклі, виснажливі бої в районі Очеретиного на Донеччині. Довгий рік родина жила між небом і землею, плекаючи надію на диво. Проте дива не сталося – у двері Мірчуків постукала страшна офіційна звістка про загибель захисника. Володимир повернувся додому «на щиті».

Друге ім'я, яке тепер викарбуване на стіні ліцею, – Сергій Валерійович Уляницький, родом із Носачевич. Йому назавжди залишиться 29 років. Молодий, амбітний, сповнений мрій про вільну, мирну та квітучу Україну, він будував плани на майбутнє, де на нього чекали люблячі батьки та наречена.

Проте захист Батьківщини став його головним покликанням. Сергій загинув 16 травня 2025 року в районі населеного пункту Григорівка на Донеччині, віддавши за свободу нашої держави найдорожче – власне життя.

На похороні Героя його бойові побратими всі як один казали, що попри свій досить молодий вік, Сергій був надзвичайно досвідченим воїном.

Свій останній спочинок Герой знайшов на Алеї слави в рідному селі Носачевичі, під синьо-жовтим стягом, який він боронив до останнього подиху.

Захід завершився хвилиною мовчання та покладанням квітів. Тепер Володимир Мірчук та Сергій Уляницький щодня зустрічатимуть учнів Носачевицької гімназії. Вони не встигли зробити так багато у своєму земному житті, але зробили найбільше – подарували нам можливість жити, вчитися і боротися далі.

Низький уклін батькам і родинам. Вічна слава та світла пам'ять Героям! Вони в нашій пам'яті доти, доки б'ються наші серця.

Волинські