Волинянка у 74 роки досі їздить за кермом «Лади»

02 червня 2026 р. 20:10

02 червня 2026 р. 20:10

Жителька села Оконськ Маневицької громади Катерина Кучерук, якій нещодавно виповнилося 74 роки, вже понад три десятиліття залишається за кермом свого автомобіля «ВАЗ 2107 Лада» та не уявляє життя без дороги. Її життєвий шлях пов’язаний із роботою на великих підприємствах, зокрема льонозаводі та інкубаторі, а також багаторічним досвідом керівної роботи у птахогосподарстві.

Водійське посвідчення жінка отримала після 40 років і відтоді впевнено керує авто, долаючи щоденні маршрути, допомагаючи рідним і залишаючись активною у свої 70+, пише Нова доба .

Знайомих у Катерини Марківни чимало: навчалася в школі і в Оконську, і з 5-го класу в Маневичах, а працювала все життя на великих підприємствах − льонозаводі та інкубаторі.

«На льонозаводі я важила льон, приймала його та передавала в цех. Там працювало до 300 людей, але умови роботи були важкі, тож кадри часто змінювалися. Поверталася з відпустки − а всі нові обличчя… Працівники приїжджали не лише з Оконська, а й з Малої та Великої Яблуньки, Довжиці, Граддя, Новосілок, Чарторийська, Маневич…» − згадує вона.

Щоб зменшити цю кадрову текучість, на початку 1980-х для працівників льонозаводу здали багатоквартирні будинки та гуртожиток − аби люди мали де жити.

Згодом Катерина Марківна два десятиліття була завідувачкою виробництвом на птахопідприємстві в Оконську.

«Колись моя мати була там пташницею 40 років, я їй допомагала, а потім і сама працювала. За освітою я зоотехнік, закінчила Горохівський технікум сільського господарства, − каже жінка. − Я вже давно на пенсії, там на підприємстві лишилося тільки батьківське стадо, а яйця інкубують у Луцьку».

Її чоловік, який уже покійний, працював у радгоспі «Маневицький».

«Мій чоловік був кранівником та водієм, а мені завжди снилося, що я їжджу машиною, хоч за кермо ніколи не сідала. Так складалося, що на роботі мені часто треба було кудись їхати, а підвезти мене було нікому. Тож спершу їздила скутером, а вже після 40 років вирішила вчитися в автошколі − не пропускала жодного заняття в ДОСААФ, здала на водійське посвідчення», – розповідає водійка.

Спочатку, сміється Катерина Кучерук, поки доїжджала до Маневич, доводилося матюків від чоловіка наслухатися:

«Казав, що моя машина ніколи не дізнається, що таке п’ята передача − але потім я привчилася до водіння. Головне − їздити!»

Особливо страшно було переїжджати через перехрестя біля Оконська, де міжнародна траса й пост поліції. Але й із цим упоралася. Згадує з усмішкою, що одного разу її племінник, який щойно отримав водійське посвідчення, зупинився там − і не поїхав. Поліцейські підійшли й сказали: «Давай, їдь!», а він відповів: «Не буду» й чекав на брата. Його посвідчення тоді не забрали − сьогодні ж він гарно кермує і сміючись згадує ту історію.

Виховала Катерина Марківна разом із чоловіком двох дітей. На жаль, син помер через хворобу, а серце жінки тішать донька Наталія , що мешкає в Івано-Франківську, внучка Богдана та дві правнучки − Катруся й Марічка , названі на честь обох їхніх бабусь. Її онука теж водійка.

«Донька каже: «Переїжджай до нас». А я поки не хочу − слава Богу, сама собі раду даю. Куди потрібно − заїду. І по гриби, ягоди − куди забажаю. Часто їду з подругами в Маневичі − і у справах, і на закупи. А в грибний сезон − у ліс до Поворська, де наші грибні місця − маслюки, рижики, зеленички та підзеленки».

• Від однокласників до подружжя: сімейна історія керівника волинської виправної колонії
• Любов, що витримує всі випробування долі: історія подружжя волинян, які разом уже 53 роки

Волинські